РОЗДІЛ 2.
ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ КОРЕКЦІЇ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ
2.1. Проектування реабілітаційного простору
В умовах соціально-економічної кризи в Україні спостерігається зростання
кількості дітей з відхиленнями у поведінці. Основним фактором відхилень є
несприятливі соціально-психологічні умови, серед яких можна виокремити такі:
відсутність належних умов праці та відпочинку, відсутність можливості
впровадження здорового способу життя; поширення саморуйнуючих видів девіантної
поведінки. Погіршення соціально-економічної ситуації в країні викликає
збільшення кількості неповних і неблагополучних сімей, кількості ”дітей
вулиці”, дітей-сиріт, що залишилися без батьківського піклування.
Отже, виокремимо суб’єктивні та об’єктивні чинники, що зумовлюють необхідність
розробки теоретико-концептуальних засад створення простору, в якому дитині з
девіантною поведінкою можна було б забезпечити відновлення частково втрачених
властивостей дитини з метою максимально повного розвитку її індивідуальних
можливостей і активної перетворювальної адаптації до навколишнього світу.
Міжнародні стандарти забезпечення прав і гарантій соціального захисту дітей,
визначено в документах Організації Об’єднаних Націй: ”Декларації прав дитини”
(1959 р.), ”Декларації соціального прогресу та розвитку” (1969 р.), ”Декларації
про права інвалідів” (1975 р.), ”Конвенції ООН про права дитини” (1989 р.),
”Всесвітній декларації про забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей”
(1990 р.) тощо.
В Україні також втілюються в життя міжнародні зобов’язання, прийняті у зв’язку
з ратифікацією зазначених міжнародних документів. Це свідчить про те, що
ціннісні орієнтири держави і суспільства полягають у гарантуванні прав
громадян, наданні їм можливостей адаптації, розвитку, реалізації своєї
індивідуальності. В останні роки на державному рівні в Україні прийнято систему
нормативно-правових актів із проблем цієї категорії громадян, а саме: Закон
України ”Про освіту” (1999р.), Національну програму ”Діти України” (2000 р.),
Указ Президента України ”Про основні напрямки соціальної політики на період до
2004 р.” (2000 р.), ”Програма розвитку загальної середньої освіти Запорізької
області на 2000-2004 роки” (2000 р.). Перелік цих документів свідчить про
прагнення держави, уряду та місцевих органів влади виробити новий погляд на
організацію допомоги категорії населення, яка потребує мобілізації багатьох
зусиль.
Провідною стратегією пошуку нових педагогічних технологій корекції девіантної
поведінки є побудова розвивальних та корекційних соціальних середовищ. Цей
підхід визначає зміст допомоги старшокласникам як оптимізацію їхньої
життєдіяльності за допомогою створення таких середовищ. Теоретичні засади
створення подібних середовищ знаходимо у працях С.Рубінштейна та
Л.Виготського.
Принцип детермінізму С.Рубінштейн висунув як принцип якісного ускладнення
залежностей зовнішнього і внутрішнього на різних рівнях буття. У ряді
детермінант життєдіяльності людей він розрізняє зовнішні обставини, середовище,
у якому протікає їх життя. Активність, винахідливість людини як суб'єкта життя
об'єктивно виявляється у виділенні ним із середовища як умови життя того, що
”відповідає вимогам, що об'єктивно пред'являє до умов свого життя людина в силу
своєї природи, своїх властивостей, що вже склалися в ході життя” [223; 225].
Розглядаючи соціальну ситуацію як головне джерело особистісного розвитку,
Л.Виготський відзначає, що ”Зона найближчого розвитку” організується соціальним
оточенням і визначає успішність особистості в мисленні і комунікації [66].
Саме роботи Л.Виготського, а також Дж.Міда і Ж.Піаже поклали початок перемогу
напрямку психологічної науки, що розглядає процеси і механізми навчання у
зв'язку з природою й особливостями соціальних взаємодій (”social interaction
and learning”) [226]. Надзвичайно сучасними і плідними є ідеї Е.Фромма про
соціальні оази і їх поступове розширення на все суспільство як основний засіб
”духовного оздоровлення людства” [273].
”Шлях формування особистості дитини полягає в поступовому звільненні її від
безпосереднього впливу навколишнього середовища і перетворенні її в активного
перетворювача і цього середовища, і своєї власної особистості” зазначала
Л.Божович [45, с.28]. Цей принцип може бути покладений в основу роботи не
тільки з дитиною, але і з молодими людьми. На системний взаємозв'язок
поведінки, ситуації і психіки індивіда указував Б.Ломов. Ми завжди маємо справу
не з окремими ізольованими впливами, а з системою впливів. При цьому ситуація
повинна розглядатися у зв’язку з властивостями й особливостями того, хто в цій
ситуації діє, і із самою його діяльністю. Справа в тім, що ситуація, у якій
здійснюється поведінка, не зберігається в незмінному вигляді, вона змінюється
під впливом цієї поведінки, завдяки чому виникають нові впливи на суб'єкт
[137]. Тобто активність соціальних суб'єктів – особистості і групи – визначає
соціальне середовище, що, у свою чергу, зумовлює поведінку суб'єктів. У роботах
Е.Шорохової зазначається, що людина, активно включаючись у ситуацію, аналізує
її, виділяє в ній ті умови, які повинні бути співвіднесені з вимогами, що
постають перед особистістю, і завданнями, які виходять за межі цієї ситуації.
Дії людини з перетворення ситуації детермінуються зовнішніми умовами, але разом
з тим своїми діями людина змінює самі умови. Змінюючи ситуацію, перетворюючи
існуюче, людина змінюється і сама [97]. В останні роки у вітчизняній
психолого-педагогічній науці активно впроваджується поняття розвивального
простору. При розробці його методологічних принципів дослідники спираються на
основні положенн
- Київ+380960830922