РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ ПРАВНИЧОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
На можливість існування лексичних об’єднань різних типів учені звернули увагу
ще у ХІХ ст. (М. Покровський), окремі особливості польової структури лексики
були відзначені при побудові тезаурусів (П. Роже, Ф. Дорнзайф, Р. Халлінг і
В.фон Вартбург).
Перше теоретичне осмислення поняття “поле” у мові висвітлено у працях
Й. Тріра, Г. Іпсена, де воно отримало найменування “семантичне поле”. Для
семантичного поля характерна наявність загальної (інтегральної) семантичної
ознаки, що об’єднує всі одиниці поля і вираження лексемою із узагальненим
значенням (архілексемою).
Семантичне поле характеризується поняттєвою однорідністю елементів, тому його
одиницями є лексико-семантичні варіанти (ЛСВ) багатозначних слів та однозначні
слова. Поняттєво неоднорідні ЛСВ слова розподіляються за різними семантичним
полями.
В основу організації семантичного поля права покладені гіперо-гіпонімічні
(родо-видові) відношення його одиниць: гіпоніми у якості однорідних одиниць,
для яких характерна властивість несумісності (тобто тих, що відповідають
видовим поняттям), входять до класу (співвідносного з родовим поняттям і
позначеного гіперонімом) як його елементи. Гіперо-гіпонімічні відношення
структурують семантичне поле згори донизу і навпаки, при цьому поняття гіпоніма
і гіпероніма в ньому співвідносні: так, лексична одиниця суспільне об’єднання,
виступає як гіперонім до гіпонімів суспільна організація, рух, фонд тощо, може
в свою чергу розглядатися як гіпонім стосовно до ієрархічно вищої назви
“юридична особа” тощо. Однорідні у смисловому відношенні одиниці послідовно
об’єднуються у лексико-семантичні групи, або елементарні мікрополя (відносно
закриті ряди слів однієї частини мови), підкласи, класи, класи класів,
семантичні макросфери тощо, утворюючи складну багатомірну ієрархічну систему
взаємопов’язаних семантичних полів, межі яких відносні і часто визначаються
певним завданням дослідження.
Залежно від природи початкової одиниці, що лежить в основі семантичного поля
та визначає семантичну і словотвірну деривацію його елементів (характер
значення одиниць семантичних класів, напрями розгортання семантичного поля від
початкової лексеми, його частиномовний склад тощо), виділяються категоріальні
типи семантичних полів: процесуальні (“передача” з домінантою-дієсловом),
предметні (“транспортні засоби” Ї з іменником), ознакові (“краса” Ї з
прикметником) тощо. Створення типології семантичних полів дозволяє виявити для
кожного із них детермінанту як головну властивість, що визначає склад одиниць
семантичного поля та категоріальний характер їхньої семантики: у одних
домінують дієслова (“передача”: (пере) давати, вручати, продавати...; інші
члени похідні, вторинні, периферійні: передача, продавець, торгівля тощо).
У досліджуваному матеріалі було виокремлено вісім основних семантичних полів,
що групуються навколо базових понять, представлених у законі: влада,
благодійництво, підприємництво, суспільне об’єднання, особи, правовідносини,
документ, дія. Елементи цих полів складали терміни, що вживаються як у тексті
закону, так і в інших нормативних актах, а також загальновживані слова
української мови.
Окрім власне семантичних полів, можна виділити “морфосемантичні поля”
(П. Гіро), для елементів яких (слів), окрім семантичної близькості, характерна
наявність спільного афікса або основи, наприклад, благодійництво Ї благодійник
Ї благодійна організація.
Також можна виділити “асоціативні поля” (Ш. Баллі), які досліджуються у рамках
психолінгвістики та психології, для яких характерним є об’єднання навколо
слова-стимулу певних груп слів-асоціативів, які, незважаючи на їхній
варіативний склад у різних інформантів, мають значний ступінь однорідності.
Слова одного асоціативного поля часто характеризуються семантичною близькістю,
сукупністю структурних моделей речень, що об’єднуються спільністю семантичного
завдання.
Для семантичного аналізу й аналізу семантичного поля важливу роль відіграє
ідея системності мови. У сучасній лінгвістиці визнано, що мова Ї це своєрідна
система систем, яка складається із власних підсистем, рівнів. Загальна системна
спрямованість наукового аналізу, характерна для науки загалом і лінгвістики
зокрема особливо з другої половини ХІХ ст., що дозволило підійти до вивчення
лексики із системних позицій Ї у працях І. Бодуене де Куртене, М. Покровського,
О. Потебні, Мейера, Г. Іпсена, Ф. де Соссюра порушується питання про
необхідність вивчення семантичних зв’язків між лексичними одиницями. Особливо
активним стало вивчення лексики як системи, починаючи із середини ХХ ст., коли
були сформульовані основні поняття лексико-семантичної системи мови,
охарактеризована специфіка її організації на відміну від інших систем різних
мовних рівнів (у працях В. Виноградова, О. Смирницького, Д. Шмельова,
Ю. Апресяна, Н. Амосової).
Загальне поняття лексико-семантичної системи було сформульоване
В. Виноградовим: “Лексико-семантична система ...включає до себе 1) слова та
вислови; 2) словотвірні та граматичні категорії, залежно від яких існують
семантичні групи, смислові відношення слів, їх сполучуваність. Усі елементи
лексико-семантичної системи внутрішньо спаяні, співвідносні та взаємозумовлені.
В усіх частинах та ланках лексики існують внутрішні закономірні зв’язки” [17,
с. 8].
Дані психолінгвістичних та психологічних досліджень підтверджують
достовірність гіпотези про розмежування внутрішнього лексикону людини на
семантичні поля; слова одного семантичного поля мають загальний смисловий код і
разом зберіг
- Київ+380960830922