РОЗДІЛ 2
ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ ПЕРЕЖИВАННЯ ПЕРІОДУ, ПОЗНАЧЕНОГО ВТРАТОЮ РОБОТИ,
НА УЯВЛЕННЯ ПРО СЕБЕ
2.1. Організація та методи дослідження трансформації уявлення про себе в умовах
кризи, пов’язаної з втратою роботи
У відповідності з положеннями, які обґрунтовано у теоретичній частині, ціллю і
завданнями, які поставлено, розроблено логіку емпіричного дослідження
трансформації уявлення про себе у людей, які втратили роботу.
Результати теоретичного пошуку, які, на наш погляд, перш за все потрібно було
взяти до уваги при побудові логіки емпіричного дослідження наступні.
Спираючись на дослідження соціальних психологів, зокрема Т. Шибутані, можна
припустити, що передумовами узагальнення первинних образів себе в уявлення про
себе слугує: 1) неперервність досвіду людини; 2) погляд на себе, який включає
часткові точки зору всіх соціальних груп, в які входить людина. У процесі
переробки первинних образів в уявлення необхідне узагальнення цих точок зору, а
відповідно, рис і характеристик себе [241, 425]. У цьому відношенні, на нашу
думку, інтерпретування є важливим механізмом формування уявлення про себе, тому
що за допомогою інтерпретування первинні образи себе в пережитих подіях і
життєвих епізодах погоджуються у вторинних образах — уявленнях про себе, а
інтерпретування підкоряється сенсам характеристик себе в актуальній ситуації.
На думку Н.В.Чепелевої, інтерпретація — механізм смислового збагачення тексту,
який здійснюється завдяки заглибленню в особистий контекст. Тут текст
розглядається як засіб організації особистісного досвіду, змістом якого є
інтерпретація людиною дійсності і самої себе, внутрішніх переживань та
індивідуально-авторського відношення до дійсності [231, 7; 232] Відтак, можна
стверджувати: інтерпретування є важливим механізмом формування уявлення про
себе, що, погоджуючи образи себе в різних ситуаціях і сферах життя, враховує
оцінки й думки інших про себе, свою спроможність-неспроможність,
активність-пасивність, ступінь досягнення цілей, здійснення планів і надій в
уявлення про себе.
Таким чином, важливою складовою процесу побудови уявлення про себе є
особистісна інтерпретація на основі первинних образів себе, що підтверджує
положення про розбіжність уявлення про себе й дійсного образу людини. Ці образи
не співпадають, не збігаються; тут, за висловленням В.А. Роменця,
“продовжується вічна самоомана: абсолютизація окремого, злиття свідомості й
фантазії” [156, 573]. Відповідно частина уявлень про себе може бути повністю
помилковою. Особливо це стосується інформації про себе, яка не має об'єктивних
засад і не доступна власному спостереженню. Крім цього, раціональні пояснення
можуть випускати з виду несвідомі устремління. У зв'язку із цим доречним буде
скористатися поняттям аутокомпетентності для визначення “здібності людини точно
та достатньо повно оцінювати себе при вирішенні завдань, які виникають у
буденних та екстремальних ситуаціях” [27, 15 – 16]. Люди, які мають однакові
демографічні характеристики, значно відрізняються аутокомпетентністю.
Успішність оцінювання різних сторін та якостей у людини залежить від:
1) особливостей її мотиваційної зарядженості на вирішення саме цього завдання;
2) рівня розвитку соціального інтелекту; 3) уміння безпристрасно себе
оцінювати, враховуючи специфічні риси ситуації, в якій довелося брати участь,
або тільки доведеться це зробити. Тобто таке розуміння аутокомпетентності
підтверджує значимість адекватної інтерпретації, яка передбачає вміння людини
сприйняти, відчути та адекватно розставити акценти взаємодії Я - ситуація.
Спираючись на дослідження Т.Б. Хомуленко [224] та В.Я. Ляудіс [130; 245, 65],
можна говорити про те, що в процесі збереження первинних образів Я людиною
здійснюється “переробка” рис та характеристик себе залежно від того, який сенс
має конкретна риса, характеристика себе для людини, яку роль вона, ця
риса-характеристика, відігравала для досягнення успіху — сприяла йому, або,
навпаки, заважала. Тут, на нашу думку, треба особливо зауважити, що людина
завжди діє й сприймає себе, виокремлюючи саму себе з оточуючого світу,
ситуації. Саме тоді стає зрозумілим, що процес переробки образів себе
передбачає не тільки перенесення сенсових акцентів у образі власного Я, але ця
переробка може зачіпати риси фону — ситуації, обставин життя, в яких діє й
сприймає себе людина.
Втрата роботи — це подія життєвого шляху, яку кожна людина переживає
індивідуально. Специфіка переживання, стани, які провокує втрата роботи,
визначаються результатами розвитку людини протягом усього попереднього життя,
усім її життєвим досвідом. Втрата роботи змінює звичний хід життя людини, може
провокувати кризу особистісного розвитку, і, таким чином, позначати собою
особливий період її життя, специфіка переживання якого не визначається лише
самим об'єктивним фактом звільнення. У процесі проживання життєвого періоду,
позначеного втратою роботи відбувається зміна психічних станів людини, яка дає
підстави припускати, що за ними приховуються певні внутрішні зміни,
внутрішньоособистісні перетворення. Динаміка станів людей, які втратили роботу,
й переживають період її відсутності, носить індивідуальний характер, різні люди
по-різному, індивідуально реагують на втрату роботи та індивідуально специфічно
переживають період її відсутності.
У контексті зміненого ходу життя трансформаціям піддається уявлення про себе,
причому ці трансформації пов'язані зі змінами особистості в цілому.
Внутрішньоособистісні процеси, що лежать в основі цих змін, здійснюються в
рамках особливої форми активності особистості — роботи самосв
- Київ+380960830922