РОЗДІЛ 2
ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА
ЗЕМЕЛЬ ВОДНОГО І ЛІСОВОГО ФОНДІВ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1. Особливості еколого-економічної оцінки земель водного і лісового фондів в умовах реформування земельних відносин
Глобальною проблемою економічного розвитку всіх країн світу, як відомо, є проблема раціонального використання і охорони природних ресурсів, насамперед це стосується земельних, лісових, водних ресурсів тощо.
Землі лісового фонду. Ліс - це самовідтворювальний при правильному веденні господарства, відновний природний ресурс, саморегулююча екосистема, яка може існувати без втручання людини. Це також сукупність великої кількості деревних рослин і багатьох інших організмів, що впливають один на одного, а також зайнятий ними простір, ґрунти, підґрунтя, поверхневі води і прилеглі шари атмосфери [136, с. 37].
До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
До земель лісового фонду не належать землі зайняті:
а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;
б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;
в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
В основу процесу використання лісів лежить їх поділ на групи у відповідності їх народногосподарського значення, місця розташування і виконуваних функцій. За своїм призначенням ліси поділяють на три групи.
До 1-ї групи відносять ліси різноманітних категорій, які виконують захисні, кліматорегулюючі, водоохоронні, санітарно-гігієнічні і рекреаційні функції - це лісові смуги на берегах водойм і вздовж доріг, захисні лісові смуги, протиерозійні ліси, зелені зони навколо міст, населених пунктів і промислових підприємств. їх частка складає близько 20% лісового фонду.
З ростом урбанізації, розширення захисного лісорозведення, зростаючими вимогами до якості навколишнього середовища збільшується питома вага лісів 1-ї групи. Лісоексплуатація в лісах 1-ї групи є обмеженою, проводяться лише санітарні вирубування.
До 2-ї групи відносять ліси, що мають не тільки захисну, але й обмежену експлуатаційну цінність. Здебільшого це ліси у промислово розвинених районах, які піддаються посиленій експлуатації. Вони мають обмеженні сировинні ресурси, а є натомість великим природним даром для людей, тварин, птахів, комах та інших живих істот. Густота населення в цих районах зумовлює підвищення вимоги не лише до збереження, але й до поліпшення захисних і соціальних функцій лісів.
Ліси 3-ї групи є основним джерелом одержання деревини для потреб народного господарства. Вони розташовані у багатолісних районах.
Раціональне використання деревної сировини на основі комплексної і повної переробки, використання деревних відходів є основою розвитку лісопромислового комплексу, до складу якого входять чотири великих галузі: лісозаготівельна, деревообробна, целюлозно-паперова та лісохімічна [252, с.160].
Зменшення площі лісів не обминуло і Україну. З кінця XIX до початку XX ст. вона значно скоротилася. З 1880 р. по 1932 р. площа лісів в східних областях республіки зменшилася з 4,8 млн. га до 3,5 млн. га або на 1,3 млн. га, а заліснення території з 10% до 7%.
Полісся за ці роки втратило біля 60%, лісостепова зона майже 40% лісів. В середньому за рік площа лісів у східній частині України скорочувалася на 30-40 тис. га.
У результаті безсистемної рубки зменшувалися лісові масиви на західноукраїнських землях, значно змінився у гіршу сторону видовий склад.
Площа лісів України станом на 1 січня 2006р. становить 9 942 тис. га, або 14,3% від території нашої держави, що у розрахунку на одного мешканця складає лише 0,17 га. Запас деревини складає 1002 млн. м3.
В таких державах як Румунія лісистість становить - 26%, Польщі - 28%, Німеччині - 30%, Білорусі - 35%.
Значна частина земельних ресурсів використовується в системі лісових угідь. Загальна площа земель лісового фонду Західного регіону України становить 10,66 млн.га або 17,6% земельного фонду України. При цьому площа земель, вкритих лісовою рослинністю, займає лише 9,04 млн.га або 14,9% земельного фонду України, тоді як лісистість Японії становить майже 70%, Фінляндії і Швеції - 58%, США і Канади - понад 30%, Німеччини та Франції відповідно - 27 і 24%.
Проведені академіком С.А.Генсіруком дослідження свідчать, що, наприклад, для Лісостепу лісистість території повинна становити 16-20%, для Карпат - 50%.
Оптимальною лісистістю агроландшафту, на нашу думку, є така лісова площа, розташування якої на водозборі найбільш повно виконує водоохоронну і ґрунтозахисну функції, сприяє поліпшенню якості води у водоймищах, підвищує продуктивність агроценозів, передбачає приуроченість лісової площі до елементів рельєфу і гідрографічної сітки. Тобто, в системі господарської діяльності важливим є не стільки процент лісистості в Україні, скільки його розміщення по регіонах країни. Так, в гірських районах Карпат ліси займають 40%, у Поліссі близько 29% території регіону, у Лісостепу - 13%, у Криму та Степу відповідно 10 і 4%. Тому зрозуміло, що ніякі нормативи лісистості не можуть врахувати всієї гами ситуації в тому чи іншому конкретному випадку.
Лісогосподарським районуванням територію України умовно поділено на зони: Українське Полісся, Лісостеп, Північний степ, Південний степ, Гірський Крим та Українські Карпати. Кожна зона має певний ландшафт, природокліматичні умови особливості ґрунтів і чагарникових порід, продуктивні