РОЗДІЛ 2
ОБ'ЄКТ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Об'єкт дослідження
Під нашим спостереженням знаходились 140 УЛНА на ЧАЕС 1986-1987 р.р. чоловічої статі віком 40-55 років на період обстеження. За даними документів, сумарна ефективна доза опромінення складала від 100 до 250 мЗв, що в цілому притаманна досліджуваному контингенту [201].
Провідна патологія, у відповідності до профілю санаторію, - захворювання нирок та сечовидільної системи. У всіх обстежених констатовано наявність 1-3 хронічних соматичних захворювань (холецистит, коліт, уролітіаз, як асептичний, так і ускладнений пієлонефритом), вперше діагностованих після 1986 р., перебіг яких відбувається на тлі енцефалопатії різного ступеня тяжкості.
Референтну групу за спектром показників, що вивчалися, склали 20 здорових осіб чоловічої статі аналогічного віку (40-55 років), жителі м.Трускавця.
2.2 Методи дослідження
2.2.1 Клініко-лабораторні
Верифікація основного діагнозу проведена на основі даних ультрасонографії. З метою виявлення фази супутнього пієлонефриту визначали ступінь бактерійурії (методом дворазового секторного посіву) [202], лейкоцитурії, еритроцитурії та протеїнурії (проби Нечипоренка та Каковського-Аддіса) [203, 204], а також використовували ультрасоно-графічні критерії [205, 206, 207].
Клінічними проявами післярадіаційної енцефалопатії є дратівливість, порушення сну, підвищена втомлюваність, загальна слабкість, метеочутливість, метеолабільність, лабільність емоційної сфери та настрою, зниження пам'яті і потенції [18].
Комплексна оцінка перелічених симптомів дала підстави констатувати у переважної більшості (61,5 %) обстежених УЛНА слабку вираженість післярадіаційної енцефалопатії, у 23,9 % - середню, у 13,3 % - дуже слабку і лише у 1,5 % - більше середньої, але не сильну вираженість. Cередній індекс енцефалопатії, розрахований за шкалою Harrington E.C. (індекс Н), склав 0,315. Ці дані узгоджуються із порівняно низькою сумарною ефективною дозою (в діапазоні малих доз) опромінення обстежених.
Больовий синдром, який включав болі в поперековій і епігастральній ділянках, як спонтанну, так і при пальпації, виявлено у 98,3 % УЛНА, проте у переважної більшості (54,0 %) він був виражений дуже слабко, ще у 30,0 % - слабко, середня і більша від середньої вираженість відзначена лише у 6,6 % і 7,6 % обстежених відповідно. Середній індекс больового синдрому склала 0,228.
Дизуричні прояви констатовано у 95,7 % хворих, в тому числі дуже слабко виражені - у 41,3 %, слабко виражені - у 45,9 %, середньо виражені - у 8,6 %, що дало середню величину дизуричного індексу 0,215.
Диспепсичний синдром (нудота, блювання, відрижка, печія, здуття) мав місце у 93,7 % УЛНА, проте був дуже слабко виражений у 59,3 % і слабко виражений - у 34,4 %; величина середнього індексу склала 0,157.
Імунний статус оцінювали за тестами І і ІІ рівнів згідно з меморандумом ВООЗ (1988), користуючись уніфікованими методиками [84, 86, 208, 209, 210, 211, 212, 213, 214].
Визначали наступні параметри Т-клітинної ланки: відносний та абсолютний вміст в крові популяції лімфоцитів, що спонтанно утворюють розетки із еритроцитами барана (Е-РУК) за Jondal et al., їх високоактивної субпопуляції Еа-РУК за тестом "активного" розеткоутворення, теофілінрезистентної та теофілінчутливої субпопуляцій за тестом чутливості розеткоутворення до теофіліну. Функціональну характеристику отримували за реакцією бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ) з фітогемаґлютиніном (ФГА) за Самойловой Н.А. [208, 210, 211]. Паралельно визначали вміст клітин з фенотипами CD3, CD4, CD8 методом непрямої імунофлюоресцентної реакції зв'язування моноклональних антитіл (МкАТ) фірми ІКХ "Сорбент" (Московська обл.) [214]. В-клітинну ланку імунітету характеризували наступними параметрами: відносний та абсолютний вміст CD19-клітин, сироваткова концентрація імуноґлобулінів G, A, M (за методом радіальної імунодифузії за Mancini et al.) і циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) (метод преципітації з поліетиленґліколем) [208, 214].
Природні кіллери ідентифікували шляхом непрямої імунофлюороресцентної реакції з моноклональними антитілами до поверхневих антигенів CD16 з візуалізацією під люмінесцентним мікроскопом. Природну кіллерну активність (ПКА) оцінювали в тесті лізису еритроцитів курки (ЕК) з додаванням до середовища інкубації 10 % ембріональної телячої сироватки, антитілозалежну клітинну цитотоксичність (АЗКЦ) - в тесті лізису тих же клітин-мішеней з додаванням гіперімунної до ЕК сироватки кроля. Співвідношення клітин-ефекторів та клітин-мішеней складали 10:1, час інкубації - 4 год. [215].
Про стан фагоцитарної ланки імунітету та неспецифічного захисту судили за наступними параметрами: активністю лізоциму сироватки, котру оцінювали в тесті бактеріолізу Micrococcus lysodeikticus (нефелометричний метод в модифікації Шубика В.М. и Левина М.Я. [216]), і комплемента, вміст котрого визначали за 50 %-ним гемолізом [215], за вмістом фібронектину [217], фагоцитарним індексом, мікробним числом, індексами кіллінгу та бактерицидності, спонтанним і активованим зимозаном НСТ-тестом, лізосомально-катіонним тестом, фагоцитарною і мікробною ємністю стосовно Staph. aureus, окремо для мікрофагів (нейтрофілів) та макрофагів (моноцитів) [209, 210].
Стан тромбоцитарно-судинного гемостазу оцінено за вмістом в крові тромбоцитів. І фазу коагуляційного гемостазу (тромбропластиноутворення) оцінено за активованим каоліном часом рекальцифікації плазми (КЧРП), ІІ фазу (тромбіноутворення) - за протромбіновим індексом, ІІІ фазу (фібрино-утворення) - за вмістом в плазмі фібриногена А, IV фазу (посткоагуляційну) - за вмістом розчинних комплексів фібрин-мономера з продуктами розщеплення фібриногену/фібрину плазміном та фібрином (етаноловий тест).
Про активність антикоагулянтної системи судили за толерантністю плазми до гепарину (ТПГ). Останній, як відомо, є кофактором антитромбіну ІІІ, проте гальмує не лише