РОЗДІЛ 2
ПРИЧИНИ ТА ХІД ВІДНОВЛЕННЯ ПРИВАТНО-ОРЕНДНОЇ І ПРИВАТНОВЛАСНИЦЬКОЇ ФОРМ ПРОМИСЛОВОСТІ
2.1. Стан промисловості Москви напередодні проголошення нової економічної політики
Характер процесів, які відбувались у промисловості періоду непу, в значній мірі залежав від конкретних соціально-економічних умов розвитку певної території напередодні зміни економічного курсу. На хід практичної реалізації нової економічної політики, запропонованої навесні 1921 р., впливали галузева структура господарства, наявність робочої сили та рівень її кваліфікації, компетентність місцевого керівництва, традиції населення тощо.
Розвиток промисловості Москви в період впровадження нової економічної політики, її характерні риси і специфічні особливості визначались своєрідністю становлення даного сектору економіки міста в попередні роки. Москва була центром розвинутого в промисловому відношенні регіону. Так, за даними промислового перепису 1918 р., який зафіксував цензові підприємства, що мали не менше 16 працюючих при наявності механічного двигуна, та не менше 30 працюючих при його відсутності, в Московській губернії зосереджувалось 17,7 % усіх промислових підприємств та 30,2 % робітників РСФРР. Із вказаної кількості промислових об'єктів губернії на Москву припадало 66,5 % підприємств та 41 % робітників [191, c. VIII, XXI]. У місті було сконцентровано 35,1 % усіх підприємств РСФРР з виробництва одягу, 32,5 % - з обробки вовни, 62,8 % - з обробки змішаних волокнистих речовин, 26,1 % шовкоткацьких фабрик, 43,9 % підприємств машинобудування та металообробної промисловості [191, c. XXI].
Московська промисловість мала характер такої, що працювала на привозній сировині та паливі. Дана обставина в умовах громадянської війни та складного міжнародного становища Радянської Росії негативно вплинула на роботу промислових підприємств міста.
Структура промисловості Москви відрізнялась галузевим розмаїттям, про що свідчать дані таблиці 1, складеної на основі даних промислового перепису 1918 р. [174, c. 6-7]. Промислові підприємства міста належали до різноманітних галузей, які технологічно не були пов'язані між собою. З наведеної в таблиці статистики добре просліджується переважання текстильної промисловості серед інших галузей як за кількістю підприємств, так і за чисельністю працюючих на них робітників.
Досить поширеною була також група підприємств з виготовлення одягу та предметів туалету - їх чисельність становила 157 об'єктів. Дані промислові об'єкти надавали робочі місця 15514 працівникам. Машинобудівну галузь представляли 151 підприємство, де було сконцентровано 15118 робітників. Якщо до вказаних виробництв додати суміжні їм підприємства з виготовлення металічних виробів та гірничозаводські, то матимемо значну групу промислових об'єктів, пов'язану з обробкою металів, яка за кількістю підприємств перевищувала навіть текстильну галузь. Однак за кількістю робітників дана група все ж дещо поступалась текстильній галузі.
Помітне місце в промисловості Москви належало поліграфічному виробництву, яке об'єднувало 145 промислових підприємств та 12087 робітників. Приблизно на рівні схарактеризованих виробництв за кількістю промислових одиниць та чисельністю робітників знаходились підприємства харчосмакової та хімічної галузей. Промислові об'єкти інших галузей були менш чисельними, надаючи робочі місця незначній кількості робітників.
У період, що розглядається, в промисловості Радянської Росії переважали дрібні підприємства, кількість працюючих на яких становила до 100 чоловік. Їх частка у 1918 р. дорівнювала 77,2 %. Аналогічна ситуація спостерігалась і в структурі промисловості Москви - дрібні промислові об'єкти тут складали 71,6 % їх загальної чисельності. Значною була також кількість середніх промислових одиниць з кількістю працюючих від 101 до 500 чоловік. Вони становили 22 % кількості підприємств міста [191, c. 16-17]. Частка великих промислових об'єктів була незначною і становила лише 6,4 %. В той же час у Петрограді великі підприємства становили 10,4 %, в Центрально-промисловому районі їх нараховувалось 11,3 %, а в Московській губернії - 21,5 % [209, стовп. 172 ].
Не зважаючи на значну кількість дрібних підприємств Москви, вони концентрували лише 16,2 % загальної чисельності робітників міста, 83,8 % працюючих зосереджувалось на середніх та великих підприємствах, з яких на великих (з числом працюючих більше 500 чоловік) працювало 52 % робітників [209, стовп. 170].
У контексті даної проблеми варто вказати також середні розміри московських промислових підприємств. За промисловим переписом 1918 р., який зафіксував цензові підприємства, середня кількість робітників на діючих підприємствах Москви становила лише 154 чоловіки, у Петрограді - 273 чоловіки, а в 33 губерніях Радянської Росії - в середньому 185 чоловік [191, c. 10].
Аналізуючи структуру московської промисловості, варто також вказати на рівень її технічної потужності. Згідно результатів промислового перепису 1918 р. з 1146 промислових об'єктів Москви 971 або 84,7 % використовували механічні двигуни, а 175 або 15,3 % організовували виробництво з використанням виключно ручної праці [192, с. 104-105]. Однак, потужність в середньому на один промисловий заклад Москви становила лише 242,3 кінські сили, в той час як у Московській губернії цей показник дорівнював 700,7 кінським силам, а у Петрограді - 792,7 кінським силам [191, с. 20-21].
Варто також звернути увагу на ступінь механізації виробничих процесів підприємств різної форми власності. Згідно результатів промислового перепису 1920 р., який зафіксував великі, середні, дрібні та кустарно-ремісничі промислові об'єкти, із 751 промислового об'єкту, що належали державі, 449 або 59,8 % були оснащені механічними двигунами. Для підприємств інших форм власності цей показник був дещо меншим і становив 55,5 % [191, с. 160-161].
На 1920 р. у структурі промисловості країни досить чисельною була група дрібних підприємств. Зокрема, продукція кустарної промисловості склад