РОЗДІЛ 2
ЩЕДРІВКИ У КОНТЕКСТІ ОБРЯДУ
2. 1. Обряд щедрування. Співвідношення обряду та фольклорного тексту
Первісність людства - це час активного емпіричного освоєння природи: досвід винайдення матеріалів для знарядь праці; вивчення придатності рослин для їжі, лікування та виготовлення одягу; спостереження над поведінкою тварин з метою успішного полювання; освоєння водних ресурсів; усвідомлення циклічності космосу і т. п. Саме у цій порі слід шукати витоків моралі, науки, мистецтва, релігії. У первісній збиральницькій добі людина майже не усвідомлювала свою окремішність. Інтереси індивіда не виходили за рамки інтересів роду: страх зашкодити благополуччю керував усіма його вчинками. Причому він відчував постійний вплив зовнішнього світу. "Боротьба волі людської і сеї зовнішньої світової втілюється для примітивного індивіда в різних мімічних і словесних формах. На сім опирається система обрядів магічного характера що становить релігію в сій добі" [53, с. 68]. Найпростіші форми молінь (рух, танець, жести) згодом видозмінилися: оформилися у тексти і супроводжувалися ритмічними рухами, що імітували явища природи, чи певні види праці (сівбу, жнивування тощо). Здійснення обряду в очах примітивної людини було не просто грою уяви, а "серйозним утилітарним засобом колективу" [Там само, с. 69] Задобрити духів природи, тим самим забезпечивши собі хороший врожай, відігнати лихо чи хворобу - все це здійснювалося за допомогою обрядів. Тому зимові календарні обряди були більше відображенням магії. В українських колядках "три празники" ідуть не на змагання з Безладом, а несуть "три користоньки" [58, с. 148]. Календарно-обрядові свята мали кілька основних аспектів: астральний, родинний та господарський. Тож віками набуті знання лягли в основу формування національних вірувань та обрядів.
Слід зазначити, що процеси міграції племен, велике переселення народів, яке проходило територією сучасної України, не могли не позначитися на світогляді, обрядах, звичаях та віруваннях тутешнього населення. Кожне плем'я залишило свою спадщину прийдешнім поколінням.
Так, племена Дунайської культури з лінійно-стрічковою керамікою, які у V тис. до н. е. прийшли на територію Західної Волині (Луцьк, Баїв, Ольшаниця [35, с. 52]) та Поділля, були далеким відгомоном близькосхідного землеробсько-скотарського центру. З їх приходом, на думку Г. Охріменко, в аборигенного населення Волині почався перехід до відтворюючого господарства [153, с. 12 - 13].
Основою господарства населення культури лійчастого посуду (КЛП), яке на поч. ІІІ тис. до н. е. перебувало на землях Волинської височини (Зимне), було землеробство і скотарство [Там само, с. 16]. Сформувалася ця культура у басейні Балтійського моря. Це було значне явище на землях Західної Волині. Саме представники цього етносу, очевидно, першими почали використовувати тяглову силу волів як для транспортних потреб, так і для оранки землі [156, с. 181]. Суспільні відносини характеризувалися пануванням патріархально-родового ладу.
Бронзовий вік - період посилення ролі орного землеробства. Посилюється роль батьківського права в роді, що завершується встановленням патріархальних відносин. Наприкінці бронзового віку починають формуватися класові суспільства [36, с. 96].
Скотарські племена культур шнурової кераміки, або бойових сокир, зокрема Городоцько-Здовбицької, населяли землі Волині та Волинського Полісся приблизно з 2750 по 1700 рр. до н. е. (Городок, Зозів, Здовбиця, Стеблівка, Липа на Рівненщині [35, с. 104]). "Ця етнокультурна спільнота заселяла землі від Волги до Рейну, від південної Скандинавії до Карпат і розглядається багатьма дослідниками (А. Брюсов, І. Свєшніков, Д. Телегін) як археологічний відповідник не розрізнених поки що за мовою германо-балто-слов'янських племен [191, с. 49 - 57]. Провідною галуззю господарства у цього населення на ранньому етапі було скотарство. На пізньому етапі цієї культури зі зростанням осілості зростає роль землеробства.
У XVI - IX ст. до н. е. на цих територіях перебували племена волинської групи тшинецько-комарівської культури, що її багато дослідників розглядають як протослов'янську. Комарівські племена займали більш південні території (Прикарпаття та південну Волинь), тшинецькі - долину Середнього Дніпра, басейн Прип'яті в межах України та Білорусі, далі на захід - на територію Польщі. На Волині - Луцьк, Дроздів, Костяниць, Дубно, Мости, Могиляки, Кургани, Святе, Нетішин, Корчі. Тшинецькі і комарівська культури генетично споріднені з племенами культури шнурової кераміки та іншими місцевими - пізньотрипільською, гребінцево-накольчастої кераміки, Монтеору (Румунія) [35, с. 108-109]. На Волині та Волинському Поліссі певний вплив на її формування мало місцеве неолітичне населення [153, с. 21]. Скотарство і землеробство - основні напрямки їх господарювання. Спосіб життя населення цієї культури був осілий, про що свідчить наявність досить великих поселень. В могильниках представників цієї культури з'являються золоті речі.
Чи не найпомітніший слід залишила після себе трипільська культура. Перші трипільські поселенці на Волині фіксуються в середньому етапі розвитку цієї культури, а масове заселення датують кінцем ІІІ тис. до н. е. [153, с. 32]. Поселення пізньотрипільської культури розкопані у Луцькому (сс. Зимне, Зимне ІІ, Крупа, Новостав), Дубнівському (сс. Костяниць, Липа, Мирогоща), Здолбунівському (с. Стара Мощаниця), Острозькому (с. Хорів), Полонському (с. Микулин), Славутському (сс. Малий Скнит, Полянь), Старокостянтинівському (сс. Чернятин, Самчики) районах [85, с. 646 - 647]. У цей період у трипільців спостерігається укрупнення сім'ї, що, можливо, призвело до інтенсифікації сільськогосподарського виробництва. Трипільці застосовували тяглову силу волів, городнє землеробство змінилося польовим. З початку ІІІ (IV) тис. до н. е. у трипільців спостерігається криза землеробства. Зменшується його питома вага, змінюється діяльність - активізується скотарство.
Добробут трипільців-землеробів значною мірою за
- Київ+380960830922