РОЗДІЛ 2
МОДЕЛЬ ПЕДАГОГІЧНОГО СТИМУЛЮВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ВЧИТЕЛІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
2.1. Стимулювання як соціально-педагогічна проблема
На сьогоднішньому етапі впровадження змін у середніх школах зустрічаємо небажання вчителів відмовлятися від традиційності педагогічної діяльності, інертність, намір залишити роботу за фахом. Однією з основних причин виникнення зазначених проблем є нерозвиненість системи стимулювання професійного зростання вчителів у теорії і практиці управління освітою.
У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті зазначено, що пріоритетом держави є "забезпечення економічних і педагогічних умов для професійної самореалізації педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу" [173, 4]. Серед чинників, які можна розглядати як педагогічні стимули професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів, названо активне залучення здібних працівників до управлінської діяльності, створення системи оплати праці на основі визначення особливого статусу педагога, надання кредитів комерційних банків та інших кредитних установ, державні безвідсоткові кредити на навчання, участь українських педагогів у міжнародних конференціях, семінарах, симпозіумах, стажування в навчальних закладах за кордоном. Наголос зроблено на удосконаленні системи морального стимулювання вчителів.
З метою популяризації прогресивного трудового досвіду педагогів як стимулу їх професійного зростання Державною програмою "Вчитель" [58] передбачено проведення Всеукраїнського конкурсу на кращий журналістський матеріал про вчителя за номінаціями "Радіо", "Телебачення", "Періодична преса" та Всеукраїнське літературне змагання на кращий рукопис художнього твору про вчителя. Введення на Національному телебаченні та радіо спеціальних програм про професійну діяльність педагога, його роль у розвитку нашої держави та громадянського суспільства, упорядкування енциклопедичного довідника "Видатні історичні постаті освіти України", які пропонуються програмою "Вчитель", сприятимуть підвищенню престижу педагогічної професії, який є моральним чинником стимулювання вчителів.
Розгляд досліджуваного питання в історичному аспекті дає підстави стверджувати, що перші розробки теорії стимулювання особистості сягають античної доби. Філософами Давньої Греції та Риму були сформульовані основні положення процесу стимулювання, що використовуються в теорії і практиці сучасного управління. У першому, автором якого є давньогрецький філософ Демокрит, зазначається, що людина повинна отримувати винагороду за затрачені нею зусилля: "Будь-яка праця приємніша за бездіяльність, якщо люди отримують або знають, що отримають те, ради чого вони працюють"[6, 150].
Ще задовго до виникнення психології як самостійної науки давньогрецький філософ Епікур звернув увагу на необхідність задоволення людських потреб, які сучасними науковцями розглядаються як вихідний компонент діяльності особистості: "Не слід пригнічувати природу, треба підкорятися їй; а ми будемо підкорятися їй, здійснюючи необхідні бажання, а також природні, якщо вони не завдають шкоди, а шкідливі суворо стримуючи" [6, 528].
Формулювання третього положення належить римському філософу Сенеці. У ньому зазначається, що необхідно визнавати досягнення особистості й хвалити її. Ця похвала буде корисною не тільки для того, кого хвалять, а й для того, хто хвалить, бо визнання "спрямовує доброчинність, а будь-яке її діяння є благом" [6, 717]. Підтвердження цьому знаходимо в давньоруському афоризмі, зафіксованому в "Изречении Исихия и Варнавы": "Бегай похвалы, срамляй же ся укоризны" [75].
Наступною хвилею в дослідженні стимулів людської діяльності стали ідеї представників гуманістичної філософії епохи Відродження. Італійський філософ Антоніо Лоскі вважає, що матеріальні потреби є визначальними для особистості, що всьому передує "величезна пристрасть до грошей, і заради неї ми терпимо небезпеку та витрачаємо зусилля " [47, 83].
На думку Раймонді, рушійною силою людської активності є гедонізм [47, 93]. З ним погоджується Лоренцо Валла, вважаючи, що "задоволення людських потреб, прагнення до радості земного буття служить критерієм справжнього блага" [47, 93]. Кожна людина повинна проявляти активність у прагненні до насолоди.
Наукове дослідження питання починається з виникнення психологічної науки, розвитком педагогіки, появою менеджменту.
На нашу думку, проблема стимулювання професійного зростання вчителів загальноосвітніх навчальних закладів повинна розглядатися у трьох аспектах:
- психологічному, оскільки ефективність процесу стимулювання особистості залежить від урахування її потреб і мотивів діяльності, а також спричиняє зміни в мотиваційному полі людини;
- педагогічному, бо мета використання стимулів полягає в тому, щоб викликати позитивні зміни в поведінці та діяльності вчителя, що і являє собою педагогічну взаємодію;
- соціальному, оскільки стимулювання покликане підвищити продуктивність праці сучасного вчителя в нових соціально-економічних умовах.
Враховуючи це, у науковій літературі, пов`язаній із зазначеною проблемою, виділяємо три групи досліджень. Перша являє собою праці вітчизняних і зарубіжних психологів, присвячені аналізу структури діяльності особистості. Друга група досліджень обумовлена розвитком теорії загального менеджменту. Вони містять рекомендації щодо стимулювання персоналу, розроблені практично для виробничих та організаційних структур. Третя група стосується проблеми професійного зростання педагога, пошуку шляхів його стимулювання.
З виникненням психологічної науки з'являється ряд наукових досліджень, у яких порушується проблема виявлення джерел активності людини. На думку багатьох учених [148], [87], [107], [117], [136], [174], [213] та інших, такими факторами виступають потреби та мотиви особистості.
Потреби - це "динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов
- Київ+380960830922