РОЗДІЛ 2
ДОСВІД ІНТРОДУКЦІЇ ДЕРЕВНИХ РОСЛИН У ЛІСОВІ НАСАДЖЕННЯ
2.1. Питання термінології
Термін “інтродукція” почали використовувати в ботанічній літературі з другої
половини ХІХ ст. [80]. “Інтродукція” походить від латинського слова
“introductio” – уведення, “in culturam introductus” – уведений у культуру
[155]. Єдиного визначення терміна “інтродукція” немає. Сутність терміна
пояснюється авторами по-різному.
На думку Н.А. Базілевської [10], інтродукція – це введення в культуру
дикорослих рослин як у межах природного ареалу, так і в нові райони, де цих
рослин раніше не було. За Н.А. Аврориним [1], О.А. Калініченком [63]
інтродукція охоплює всі випадки первинного вирощування рослин певного виду,
форми, сорту в певному природному регіоні. А.С. Яблоков [175] вважав, що
інтродукція – це введення у лісові культури і в озеленення нових деревних і
кущових порід, які природно не зростають у певній місцевості і походять з інших
районів і країн. В.П. Малєєв [101], В.В. Огієвський [94] термін “інтродукція”
пояснюють як уведення рослин у нову область (країну), де вони раніше не
зростали, незалежно від її географічного походження. В.П. Малєєв [101] вважає,
що будь-яка інтродукція це, по суті, акліматизація. П.І. Лапін, К.К. Калуцький,
О.М. Калуцька [86], В.Г. Атрохін [8] під інтродукцією розуміють цілеспрямовану
діяльність людини з уведення в культуру в певному природно-історичному районі,
де вони раніше не зростали, нових родів, видів, сортів і форм рослин.
Інтродукція за В.Б. Логгіновим [96] – це переселення рослин за межі сучасного
природного ареалу.
Акліматизація – це пристосування рослин до нових кліматичних умов, які
відрізняються від умов природного ареалу [10]. О.Л. Липа [97] під
акліматизацією розуміє пристосування рослин не лише до клімату, а й до
всього комплексу умов зовнішнього середовища. Г.М. Шликов [170] вважає, що
акліматизація – це повне пристосування дикої й культурної рослин до клімату
району зростання. І.В. Мічурин [105] акліматизацію пояснював як сукупність
заходів, за допомогою яких людина прискорює процес змінення природи
пристосування рослин, вирощених у нових умовах.
А.М. Бекетов [13] розуміє натуралізацію як вищий ступінь акліматизації, за
якого рослина успішно пристосувується до нових умов і може самостійно
розмножуватись, давати самосів. О.А. Калініченко [61] вважає, що акліматизація
– пристосування рослин до кліматичних факторів.
На нашу думку, інтродукція – це всі випадки первинного вирощування рослин
певного виду, форми, сорту в певному природному регіоні, акліматизація – це
пристосування рослин до певних кліматичних факторів.
2.2. Роль інтродукції у підвищенні продуктивності та збагаченні видового складу
лісів у Європі
Лісова інтродукція рослин відіграє важливу роль у поліпшенні якісного складу та
продуктивності лісів, створення штучних лісових фітоценозів, які стійкіші до
несприятливих абіотичних чинників та витримують більші рекреаційні
навантаження, ніж місцеві [67; 68].
Постійне збільшення площі лісових культур сприяє підвищенню продуктивності
лісу. Для отримання більшого ефекту в лісові культури вводяться швидкорослі
деревні породи, зокрема й інтродуценти [115].
За В.М. Андрєєвим [7] багато інтродукованих деревних порід завезено в Європу зі
сходу ще від часів хрестових походів. Спочатку екзоти потрапляли з Азії та
середземноморських країн. Після відкриття Америки значну кількість
інтродуцентів постачали саме з нового материка. Туя західна (Thuja occidentalis
L.) була інтродукована в культуру в Європі з Північної Америки в 1566 р.,
робінія псевдоакація (Robinia pseudoacacia L.) – в 1600 р., горіх чорний
(Juglans nigra L.), карія біла (Carya alba (L.) Nutt.), черемха віргінська
(Padus virginiana (L.) Roem.) – в 1629 р.
За А.В. Гурським [33] піонером інтродукції деревних порід Північної Америки в
Європу був француз Андре Мішо, який у середині XVIII ст. вивчав деревні породи
в лісах Північної Америки протягом 30 років. Він постачав насіння хвойних і
листяних порід до Франції у Лісову дирекцію.
Німецький капітан Ф.А. Вангенгейм з 1777 по 1785 р. мешкав у Північній Америці
і також опановував деревні рослини, після чого написав книжку про пристосування
американських деревних порід у лісовому господарстві Німеччини [33].
На початку XIX ст. англієць Давид Дуглас досліджував дендрологічні багатства
Америки. Завдяки його працям у Європі появилось багато нових американських
видів, в тому числі і в лісах [7].
За даними А.В. Альбенського [6] у південній Німеччині у насадженнях ростуть та
конкурують з місцевими видами: сосна чорна (Pinus nigra Arn.), псевдотсуга
Мензиса (Pseudotsuga menziesii (Mirb.) Franco), дуб червоний (Quercus rubra
L.). Псевдотсуга Мензиса росте на сухих місцях, де умови зростання не
відповідають вимогам ялини звичайної. Тополя канадська (Populus deltoides
Marsh.) у 50-річному віці мала висоту 24,0–28,5 м, діаметр – 34,0–52,0 см,
середній об’єм стовбура 1,3 м3. У районі Цвангенберга середній об’єм одного
дерева 55-річного дуба червоного становив 0,67 м3, а дуба звичайного (10 шт.) –
0,35 м3 .
У лісові насадження Данії введено екзоти: ялину сітхинську (Picea sitchensis
Bong.), псевдотсугу Мензиса, ялицю велику (Abies grandis Lindl.),
секвойядендрона велетенського (Sequoiadendron giganteum Lindl.), тую
велетенську (Thuja plicata D.Don.), остання виявилась стійкою проти враження
комахами [6]. Псевдотсуга Мензиса в Данії у віці 60 років за однакових умов
вирощування продуктивніша, ніж у США. У Сільнеборзі поточний приріст 72-річного
насадження становить 22 м3/га, що значно перевищує за ростом
- Київ+380960830922