РОЗДІЛ 2. Створення та діяльність військового формування Січових Стрільців на Наддніпрянщині в добу Центральної Ради
Початок Першої світової війни українські національні сили Австро-Угорської та Російської імперій, як і більшості бездержавних націй Європи, зустріли з ідеями національно-політичного самовизначення в межах всіх етнічних земель та надією на їх утвердження після завершення війни. Проте, в площині практичної реалізації, вони стали заручниками сформованої впродовж ХІХ - початку ХХ ст. системи взаємовідносин, в контексті якої були відсутні спільні позиції, які відповідали б історичним обставинам і сприяли б об'єднанню. У зв'язку з цим фактично непрогнозований початок Української національної революції на Наддніпрянщині, крім декларативних заяв з березня 1917 р. до листопада 1918 р., не призвів до публічного діалогу та консолідації провідних суспільно-політичних сил у пошуку спільного зовнішньо- та внутрішньополітичного курсу для утвердження засад української державності по обидва береги р. Збруч. Особливо, якщо взяти до уваги те, що суспільно-політичний рух Східної Галичини від початку Першої світової війни вже перебував у стані національно-визвольних змагань, провід яких здійснювали Головна Українська Рада, військова формація легіон УСС, як західноукраїнський чинник і Союз Визволення України, як наддніпрянський чинник. Разом з тим, ці національні сили продовжували і надалі дотримуватись лояльності до держав, під владою яких перебували.
Однак ліквідована Першою світовою війною ізоляція між підавстрійськими та підросійськими українцями, забезпечила вихід на арену державотворчих процесів нової генерації борців за самовизначення української нації, позбавлених російської чи австрійської прихильності. Характер їх національної позиції кристалізувався не у коридорах державних інституцій Відня, Львова, Петрограда чи Києва, а в системі українсько-австрійсько-польських відносин, боях Першої світової війни, таборах для військовополонених Росії та у вирі революційних перетворень 1917 р. Абсолютна більшість з них вийшла із передвоєнного студентського та парамілітарного рухів Східної Галичини і належала до елітної військової формації легіону УСС. Ідейні та організаційні засади якого стали безальтернативними під час організаційного становлення на Наддніпрянщині, а певна ідеологічна та організаційна криза в УСС забезпечила новий етап розвитку стрілецького військового руху.
Зокрема, криза в легіоні була пов'язана з відмовою значної частини командного та особового складу від австрійського лоялізму, коли імператор Австро-Угорщини Франц Йосиф 4 листопада 1916 р. прийняв рішення надати полякам автономію в Галичині після завершення війни [72]. У результаті це стало моментом переосмислення і визнання виконаного військового обов'язку перед імперією у роки Першої світової війни [181, с.65-66] та поставою питання про самоліквідацію [160, с.160], або перехід на Наддніпрянщину в розпорядження Центральної Ради для продовження боротьби за державність, але вже проти Австро-Угорщини [181, с.65]. Втім командування формації, так і не наважилось перевести особовий склад на схід від р. Збруч. Разом з тим слід відзначити, що відомі на сьогодні джерела дозволяють стверджувати, що командний склад легіону не мав жодного прямого і непрямого відношення до формування військової формації Січових Стрільців на Наддніпрянщині.
Криза також була пов'язана і з тим, що на липень 1917 р. в російський полон потрапило близько 2000 стрільців [211, с. 345; 129]. Серед них старшини А.Мельник, Р.Сушко, В.Кучабський, Ф.Черник, І.Чмола, М.Матчак, О.Думін, В.Дідушок, К.Воєвідка та інші, тобто ті, які були основною рушійною силою ідеї та чину легіону УСС у Першій світовій війні. Зокрема В.Кучабський з цього приводу писав: "Через те, коли при кінці 1916 р. і в 1917 р. погинула чи в російський полон попала переважна частина останків рядовиків і старшин, УСС і з 1914 р., не було вже кому далі розвивати думку УСС. Але думка УСС знайшла інший грунт, на який уже не могла впливати ні Австрія, ні українські "Австріяки": Наддніпрянщина" [138, с. 75], і саме військовополонені УСС на цьому ґрунті за словами Д.Донцова "не спішилися списувати свою історію" [175, с. 32]. Заклавши для цього новий зміст у загальноукраїнську стрілецьку ідеологію, відповідно до якої: "Всеукраїнська національно-державна ідея не орієнтується ні на кого, крім бажання й збройної сили української нації. Ця ідея не знає ніяких, ні "австрійських" ані "російських" українців, а знає лише всеукраїнський нарід, для якого надзбручанський кордон не існує. Вона знає теж один інтерес - національно-всеукраїнський" [217, с. 25].
З цього приводу О.Назарук, який перебував у лавах як УСС, так і Січових Стрільців, після завершення Української національної революції, аналізуючи факт появи на Наддніпрянщині січового стрілецтва писав: "Українські Січові Стрільці нічого так не уникали як російського полону. Нікому з тих, що попали в російський полон, певно, і в сні не приснилося, яку роль прийдеться їм відограти ... . УСС, які попали в російський полон, належать до найсильніших" [32, арк. 14].
Загалом, процес формування стрілецької військової формації на Наддніпрянщині в 1917 р., доречно починати з національних рухів, які були організовані в середовищі найбільш національно-свідомої частини військовополонених українців австро-угорської армії. Більшість з тих, хто перебував у полоні, належали до золочівського, перемишльського, самбірського, коломийського, чернівецького, ярославського, львівського, чортківського, тернопільського, бережанського, стрийського та інших піхотних полків крайової оборони австро-угорської армії [40, арк. 1] і лише - невелика частина до легіону УСС.
Найбільш організовано військовополонені себе проявили в таборах Царицина, Дубовки*, копальнях залізної руди в Новоросійську на Криворіжжі [201, с. 56-57], а також у Києві. Зокрема, в Києві в квітні 1917 р. був створений при Центральній Раді, на основі заснованого С.Федаком у 1915р. "Товариства опіки
- Київ+380960830922