РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА ЗАСОБІВ ВИРАЖЕННЯ ПЕРВИННИХ ФУНКЦІЙ КАТЕГОРІЇ ПОТЕНЦІЙНОСТІ
2.1. Функція можливості та її варіанти
2.1.1. Лексичні засоби вираження
Функція можливості в українській мові об'єднує різнорівневі засоби, що виражають уявлення мовця про такий зв'язок між суб'єктом предметної ситуації і його ознакою, при якому існує зумовленість ситуації детермінуючими чинниками (об'єктивними чи суб'єктивними), що допускають будь-який результат потенційної ситуації - її реалізацію чи нереалізацію.
Аналіз семантики і структури функції можливості доводить, що в українській мові можна виокремити три види засобів вираження можливості, які належать до різних рівнів: 1) лексико-синтаксичні - модальні дієслова (МД) і предикативи;
2) морфологічні - видо-часові форми в дійсному способі дієслова та видові форми в умовному; 3) синтаксичні - негативні інфінітивні конструкції. Але треба зауважити, що категорія потенційності - внутрішньосинтаксична категорія, яка головним чином виражається лексичними засобами.
В ситуації можливості виділяються компоненти, що є характерними для будь-якої потенційної ситуації: суб'єкт, об'єкт, підстава та засоби оцінки.
Суб'єктом потенційної оцінки є особа, що оцінює деяку предметну ситуацію з точки зору її можливості. Суб'єкт потенційної оцінки може збігатися з мовцем, тобто суб'єктом мовлення, який або а) висловлює свою власну оцінку ситуації: Кінець березня можна справедливо назвати початком коли не стабільної, то принаймні досить прогнозованої ситуації на фінансовому ринку (Урядовий кур'єр), або б) виражає колективну думку, носієм якої він є в конкретній мовленнєвій ситуації: Батькова й материна молитва від біди рятує; Час за гроші не купиш. Суб'єкт оцінки може не збігатися з мовцем, який передає лише чужу думку, оцінку іншої особи: Фахівці впевнені, що світове співтовариство зможе врегулювати цю ситуацію (Урядовий кур'єр).
Об'єктом оцінювання є потенційна ситуація, яка характеризується ознаками нефактичності та волюнтативності. В ній є суб'єкт потенційної ситуації, нефактична дія або стан, що може стати ознакою суб'єкта, та деяке вольове начало (носієм якого є суб'єкт волюнтативності), що забезпечує реалізацію зв'язку між суб'єктом потенційної ситуації, який є агенсом, здатним або таким, що має можливість здійснювати (здійснити) дію, про яку йдеться: Космонавт уже з першого знайомства вразив нас дивовижною своєю здатністю миттєво впадати в сон. Міг це робити навіть на замовлення, просто, щоб розважити присутніх (О. Гончар). Кожен жебрак міг стати великим візиром, вчорашній раб - стати царським зятем (П. Загребельний).
Суб'єкт потенційної ситуації може мати вербальне вираження в синтаксичній структурі висловлення, а може і не мати його. Спосіб вираження суб'єкта визначається синтаксичною структурою.
Підставою оцінювання потенційної ситуації є об'єктивно наявні або суб'єктивно подані мовцем обставини, що детермінують можливість реалізації даної ситуації і впливають на характер цієї реалізації.
Специфіка ситуації можливості міститься у співвідношенні: суб'єкт потенційної ситуації найчастіше є і суб'єктом волюнтативності, від волі якого залежить реалізація потенційної ситуації [18:126].
Можливість може бути виражена дискретно і недискретно. В першому випадку можливість являє собою самостійне значення певної мовної одиниці, тоді як у другому випадку вона є "значенням або семантичним елементом (відтінком значення), пов'язаним з іншим значенням чи іншим не самостійним елементом у складі того чи іншого семантичного комплексу" [34:26].
Спеціалізованим засобом, що дискретно виражає відношення можливості, є лексичні одиниці у складі предиката, які на основі спільності вираженого ними значення, тотожності синтаксичної функції та моделі дистрибуції можна об'єднати в єдину групу модальних модифікаторів (ММ) [1:91]. Їх ще називають компонуючими модальними словами, оскільки МД не вживаються самостійно, а тільки в складі присудка, як компонент складеного присудка, тобто, компонуючись з іменем дії, вони утворюють синтаксичні або аналітичні форми способів, яких немає у мові [114:16]. Ця група являє собою однорідний лексико-граматичний клас модальних дієслів, до якого уналежнено і їх еквіваленти. Критеріями об'єднання ММ у групу є:
1) загальність значення, що вони виражають (модальні відношення);
2) загальність синтаксичної функції в структурі складеного модального присудка;
3) схожість дистрибутивної моделі (обов'язкова постпозиція інфінітива).
Тобто це єдина семантична група зі складною системою взаємозв'язків між одиницями, що входять до її складу [244:42].
Українська мова має групу ММ можливості, що містять різні за своїми морфологічними характеристиками одиниці: МД могти/не могти, вміти/не вміти, вдатися/не вдатися, годиться/не годиться, дозволити/не дозволити; модальні предикативи: можна/не можна; можливо/неможливо; дієслівно-іменні сполучення слів з прикметниками: бути здатним; бути спроможним; сталі дієслівно-іменні сполуки: бути в силах, мати змогу, мати можливість, дати змогу, мати силу, бути у змозі; модальні предикативні прикметники: здатний, спроможний, схильний, ладен.
Потенційне значення, що міститься у вищеназваних розрядах реалізується тільки в синтаксичних відношеннях. При цьому ММ залишаються лексично неповнозначними, нездатними бути самостійними компонентами речень, що функціонують лише в ролі регулярних модифікаторів певних синтаксичних конструкцій [105:152]. ММ є словами релятивної семантики, словами, які не можуть самостійно виражати семантику і тому потребують інших слів для реалізації їх змісту. Крім того, з погляду реалізації семантики ММ є інформативно недостатніми словами, з погляду ж вираження змісту, вони є семантично обслуговуючими словами [108:13].
Оскільки потенційне значення передається через посередництво лексичного значення МД, що входять до складу складеного присудка, який є синтаксичною одиницею, то будемо вважати, що вони представляють лексико-синтаксичний засіб вираже