РОЗДІЛ 2
КАРТИНА СВІТУ В ЛІРИЦІ Б.ЧИЧИБАБІНА
Характерною особливістю індивідуального стилю письменника є картина світу, яка відображає своєрідність мистецького бачення й способи художнього опанування дійсності. Важливими складовими картини світу є категорії часу й простору, в яких розкриваються проблеми земного й вічного, об'єктивного й суб'єктивного.
Прикметною рисою лірики Б.Чичибабіна є те, що поет намагається доволі точно й достовірно відобразити реальне життя й зафіксувати духовний стан дійсності. Цілісний образ світу вибудовується в неперервності переживань автора, котрий відчуває спорідненість зі своїм народом і своєю землею. У поезії 1940-1960-х років письменник з піднесенням зображував свою добу, і чи не найбільше в його поетичних рядках було гімнів часу, простому народові:
Да здравствуют мои заказчики -
строители и мастера! [176, с.22].
У 1960-х роках у житті й світогляді поета відбуваються значні зміни. Поет переживає складний процес переоцінки життєвих орієнтирів, зневірюється в юнацьких мріях. Так, у вірші "Паруса" (1960) Б.Чичибабін виносить поетичний вирок ілюзіям своєї молодості:
Я сны ребячьи видеть перестал
и, постепенно сердцем остывая,
стал в ту же масть, что двор и мостовая,
сказать по-русски - крышка парусам [172, c. 102].
У віршах поета цього періоду звучить глибока туга, чути крик розпачу, біль душі, що прагне світла, добра, шукає Бога і - не знаходить.
1968-1987 роки у творчості Б.Чичибабіна є періодом внутрішньої еміграції. Письменник довгі роки писав "у шухляду", не друкувався. На цей час припадає новий етап творчої і світоглядної еволюції письменника. Б.Чичибабін керується законами власного індивідуального світу, не менш значущого, аніж довколишній. Відображення реальності в пізній творчості митця не є його основною метою, вона лише привід для вираження почуттів, вражень, думок особистості, вона цікава лише настільки, наскільки входить у його внутрішній світ. У житті Б.Чичибабін ніколи не записував свої враження у щоденник, а всі свої переживання викладав у віршах.
Як би не мінявся образ світу й ліричний герой Б.Чичибабіна, стиль письменника залишається простим. Його вірші, як він сам пояснював, тримаються "на окремих словах, як на зірках", що лишаються незмінними протягом усієї творчості, поет лише по-різному розставляє акценти відповідно до зміни світоглядних орієнтирів. Ці "зірки" є духовними пріоритетами письменника: природа, народ, любов, Бог, Вічність, поезія. У художній картині світу Б.Чичибабіна взаємодіють світ природи, світ людей і світ культури.
Сприйняття дійсності в Б.Чичибабіна було неоднозначним. За характером світопочувань він - поет філософського медитативного складу, що розкривається в споглядальності, у намаганні осягнути трагедію людини ХХ століття. Для цього йому потрібен був спокій, тиша, що втілювалися в його ранній ліриці в образах природи, а пізніше - у молитві до Бога. На початку внутрішньої еміграції поет відчував себе окремо від людей, хоча у вірші "И вижу зло, и слышу плач..." (1968) писав з гірким усвідомленням: "<...>безлистым деревом в лесу жалею и боюсь людей" [172, с.120].
Стильовою особливістю творчості Б.Чичибабіна є вміння перейти від побутової ситуації до характеристики стану буття, від окремого факту - до проблем світобудови (звідси й відповідні тропи: "Там жизнь мировая согласна с мирской" [172, с.306], " хорошо вернуться в океан искавшей смысла капле океана" [172, с.304], " грянь в парус мой мирооблетным ветром" [172, с.141], " светлых снов космическая ширь" [172, с.141]. Б.Чичибабін-людина усвідомлював вагу побутових проблем для "маленької" людини, не відхрещувався від них, а Б.Чичибабін-митець у своїх віршах наголошував на пріоритеті добра, світла, гармонії, Бога, закликав людство пам'ятати про Вічність. Поняття Вічність у Б.Чичибабіна є складовим поняття Головне. У творі "Мысли о Главном" (1992-1994) він написав: "Беда не в повседневности, не в быте, - от них никуда не денешься, - а в том, что, когда мы перестали думать о Главном, повседневность, быт, суета заняли в нашей жизни главное и единственное место. Все наши мысли и чувства заняты политикой, карьерой, зарплатой, вещами, тряпками, склоками, званиями, поисками виноватых, сведением счетов - преходящим, бренным, сиюминутным, лишенным и высоты, и глубины, и света, и возможности какой-то гармонии<...>. Для мыслящего существа бессмыслица его жизни в бессмысленном мире страшнее смерти<...>." [172, c.11]. Поет гостро відчував виклики часу, і в поетичних рядках змальовував внутрішній світ ліричного героя, котрий знаходиться в одвічних шуканнях вищого начала задля духовного оновлення людства. Цей шлях полягає в пошуках сенсу життя, який, на думку автора, стає можливим за умови усвідомлення значення повсякденності.
У центрі художнього світу письменника знаходиться ліричний герой, крізь призму сприйняття якого показані реальні факти й явища дійсності. Створюючи образ ліричного суб'єкта поетичного світу, Б.Чичибабін зображує людину як феномен культури та епохи. Основою його художнього світу є "особистісна", одухотворена реальність, а світ речей доповнює загальну картину буття людини чіткими виразними деталями. Оскільки ліричний герой максимально наближений до авторського "я", особливо в ранній ліриці, то в текстах Б.Чичибабіна є чимало життєвої конкретики. Так, вірш "До гроба страсти не избуду" (1960) написаний від першої особи й передбачає відверту розповідь про пройдений шлях. Промовистою є інтонація вірша: "Я был...". Поет ніби прагне піднятися над власною долею, подивитися на себе збоку.
Я был простой конторской крысой,
знакомой всем грехам и бедам,
водяру дул, с вождями грызся,
тишком за девочками бегал.
И все-таки я был поэтом,
сто тысяч раз я был поэтом,
я был взаправдашним поэтом
и подыхаю как поэт [172, с.38].
Усе це справді було в житті Б.Чичибабіна: і робота клерка в трамвайно-тролейбусному управлінні, і