РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
У відповідності з поставленою метою та завданнями проведено клініко-лабораторное і функціональне обстеження 150 пацієнток, розподілених на три групи. Так, контрольну групу склали 50 акушерськи та соматично здорових первородящих, розроджених через природні пологові шляхи. В 1 групу були також включені 50 пацієнток з хронічною патологією печінки та жовчного міхура, які отримували загальноприйняті лікувально-профілактичні заходи; 2 групу склали також 100 жінок з хронічною патологією печінки, жовчного міхура та шлунково-кишкового тракту, отримувавших запропоновані нами лікувально-профілактичні заходи.
Загальноприйняте лікування призначалось спонтанно, при появі скарг у вагітних та включало дієту, призначення спазмолітичних засобів (но-шпа, платіфілін, жовчогінних трав (шипшина, кукурудзяні стовпчики) та есенціале). Дозування і терміни використання лікарських засобів підбирали відповідно до цих же рекомендацій [ ].
Запропоновані нами лікувально-профілактичні заходи проводилася в такі терміни: 20-22 тиж., 30-32 тиж. і 36-37 тиж. і включали препарати гепабене або хофітол, а також місцеве використання 0,01% мірамістину (свіча і мазь вагінально і ректально) або 2% крем далацину.
Дозування препаратів підбиралося індивідуально під контролем клінічних, лабораторних і функціональних методів дослідження.
Для вирішення поставлених в роботі завдань поряд із загальноприйнятими дослідженнями (загальний аналіз крові, сечі, цукор крові, остаточний азот, дослідження на TORCH-інфекцію, ЕКГ, АТ) проведені і інші дослідження.
Для оцінки клінічних результатів проведених досліджень була розроблена спеціальна карта, до якої заносилися основні особливості преморбідного фону, клінічного перебігу вагітності, пологів, післяпологового та неонатального періоду.
Ехографічні дослідження під час вагітності проводили апаратом "Toshiba" (Японія) за допомогою трансабдомінального сканування датчиком по 5,0 МгГц та 3,5 МгГц. Серед основних плацентографічних змін виділяли: варикозне розширення судин плаценти; набряк плаценти; контрастування базальних пластин; гіпер- та гіпотрофію плаценти. Динаміку внутрішньоутробних розмірів плода під час вагітності визначали за основними фетометричними параметрами при ультразвуковому скануванні на тому ж апараті. Враховували такі розміри плода: довжину стегнової кістки, плечової, ліктьової та променевої, великої і малої гомілкової; діаметр живота; поперечний, передньо-задній та серединний розміри грудної клітини; біпарієтальний, лобово-потиличний; периметр та площу голівки.
Кардіотокографічні дослідження проводилися на кардіомоніторі фірми "Biomedica" (Італія). Запис кардіотокограми (КТГ) проводилася протягом 20 хвилин у першу половину дня після їжі в положенні вагітної на лівому боці. Характер серцевої діяльності плода оцінювався по базальній частоті, амплітуді коливань, частоті осциляцій, акцелерацій, децелерацій та рухової активності плода. При оцінці КТГ розглядалась наявність реактивного або нереактивного нестресового тесту (НТ). Реактивним вважався тест при наявності в запису двох або більше акцелерацій тривалістю не менше двох та більше акцелерацій тривалістю не менше 15 секунд та амплітудою до 15 ударів у хвилину та більше кожна. Тест, що не відповідає вказаним критеріям, вважається нереактивним..
При вивченні гормональних взаємовідношень у системі мати-плацента-плід дослідження гормонів (естріол (Е3), прогестерон (ПГ), хоріонічний гонадотропін (ХГ), плацентарний лактоген (ПЛ), кортизол (Кр) і пролактин (Прл)) проводили імуноферментним методом.
Біохімічне дослідження плазми крові складалося у визначенні основних показників ліпідного, вуглеводного і білкового обміну (креатинін, сечовина, тимолова і сулемова проби, загальний білірубін, кон'югований білірубін, холестерин, в-ліпопротеїди, тригліцериди, лужна фосфатаза, АЛТ, АСТ, ЛДГ), а також у вивченні вмісту основних параметрів водно-сольового і мінерального обміну (калій, натрій, кальцій, хлориди, залізо і мідь). Всі дослідження виконувалися в біохімічній лабораторії за загальноприйнятими методиками. .
Рівень середніх молекул (СМ) є найбільше прийнятим маркером ендотоксемії. З пула СМ можна виділити олігопептиди з високим вмістом дікарбонових амінокислот, цистеїну, лізіну і гліцину і з низьким вмістом ароматичних амінокислот, а також вуглеводні компоненти, з'єднання глюкуронової кислоти й олігоцукру. Деякі виділені зі СМ і ідентифіковані пептиди являють собою продукти деградації сироваткових білків. Крім того, СМ частково утворюються з харчових білків і продуктів життєдіяльності бактерій. Сутність методики визначення рівня СМ полягала в тому, що до 1,0 мл сироватки крові добавляли 0,6 мл 10% трихлоруксусної кислоти, старанно перемішували і центрифугували при 3000 зв/хвил протягом 30 хвилин. Потім прохолоджували і 0,5 мл надосадної рідини розчиняли в 4,5 мл дистильованої води і спектрофотометрували. Отримані значення відповідали рівню СМ в умовних одиницях при нормі - 0,250-0,290 ум.од..
Для діагностики ендогенної інтоксикації використовували визначення лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ), що заснований на урахуванні різноманітних клітинних пулів лейкоцитарного ряду крові. Визначали ЛІІ по такій формулі:
де мц - мієлоцити;
ю - юні;
п - паличкоядерні;
с - сегментоядерні;
пл.кл. - плазматичні клітини;
мон - моноцити;
лімф - лімфоцити;
е - еозинофіли.
При цьому, у нормі ЛІІ складає від 0,3 до 1,5. Підвищення ЛІІ пов'язано зі зникненням еозинофілів, збільшенням кількості сегментоядерних, паличкоядерних, зниженням числа лімфоцитів і моноцитів, а також появою плазматичних клітин. Зменшення числа моноцитів і лімфоцитів можна розцінювати як гноблення імунітету, а поява в крові молодих і циркулюючих незрілих форм свідчить про напругу компенсаторних механізмів, що забезпечують дезактивацію токсинів. Отже, ЛІІ побудований з урахуванням ряду біологічних передумов,