РОЗДІЛ III
Смислова вертикаль свідомості в бутті індивіда.
3.1. Модус духовного в апріорності "Я" - свідомості.
Динаміка свідомості в суспільстві - це багатоміриий, зумовлений культурними традиціями, історичними, релігійними, соціальними, ментальними, раціонально-дискурсивними та ірраціонально-екзистенційними факторами феномен. Свідомість виступає здатністю людини оперувати образами соціальної взаємодії з предметами, природними і культурними зв'язками (які відокремлені від безпосередніх контактів з людьми і актів діяльності), розглядати ці образи в контексті умов, засобів і орієнтирів своєї поведінки. Свідомість не тільки можливість ідеального відтворення дійсності, а перетворення об'єктивної предметності в суб'єктивний зміст. Тому найбільш суттєвою характеристикою свідомості є духовність суб'єкта.
Конструктивне вирішення проблеми свідомості з необхідністю приводить до її розуміння у співвідношенні з поняттям "духовність". В ряді філософських досліджень розповсюджена думка, в якій свідомість ототожнюється з феноменом "духовного". Зокрема, духовні явища і процеси розглядаються в якості утворень свідомості. Наприклад, А.Ф.Лосєв визначає "дух" в прояві "сукупності і зосередження всіх функцій свідомості, що виникають як відображення дійсності" [140, 227]. Позицію ототожнення "духовного" і "свідомого" займає А.Г.Спіркін, вказуючи: "Не можна заперечувати реальності свідомості: душа це особлива форма буття сущого. Такою реальністю є і вся духовна культура суспільства і внутрішній духовний світ людини" [220, 380]. Тенденція до ототожнення найбільш загальних понять, що характеризують феномен духовного, спостерігається у В.І. Толстих: "У власне філософському плані поняття "свідомість", "мислення", "дух", "психіка", і т.п., як правило, розглядаються в якості синонімів, без уточнення смислових відтінків, які в них містяться" [231, 21]. Схожа позиція простежується у В.П. Іванова, який вказує: "Духовне життя і духовний світ особистості будуються на діяльній основі і включають всі елементи діяльності - цілі, засоби, предмети, мотиви, результати, ідеали, а також всі суб'єктивні потенції і здібності особистості - почуття, свідомість, волю, пам'ять, досвід, навики, вміння та ін." [165, 64].
Не заперечуючи вагомості розгляду співвідношення "свідомого" і "духовного" в такому аспекті, разом з тим зауважимо, що дана точка зору є виразом певної філософської традиції, котра бере початок у філософії Нового часу, формуючись в інших історичних вимірах. Наприклад, аналіз "соgito" Р.Декарта показує, що в "сферу свідомості потрапляє все коло людського зовнішнього і внутрішнього досвіду, у зв'язку з чим свідомість виявляється загальною характеристикою життєдіяльності людини й універсальним визначенням її духу" [198, 33]. При цьому різні форми духовного освоєння світу "ототожнюються з тим видом, який вони здобувають, будучи усвідомленими, і тим самим стаючи фактом свідомості" [198, 33]. Отже, утворюється своєрідне "зачароване коло": виступаючи самоусвідомлюючим суб'єктом, людина позбавляється можливості судити про що-небудь інакше, як у вигляді того, що фіксується свідомістю. А остання набуває значення всезагального опосередковуючого моменту будь-якого акту людської життєдільності, в тому числі і духовного.
Але життєвий досвід особистості, так само як і досвід вивчення культури і гуманітарного мислення в цілому свідчать, що свідомістю не вичерпується феномен духовного. Цілісність особистості не можна зрозуміти поза місцем, котре вона займає в багатоманітності явищ і відношені, світопорядку. Таким "місцеперебуванням" особистості є її власний світ - своєрідний мікрокосм, виділений в складі макрокосму сукупного людського буття. В.Г. Воронкова до цього мікрокосму відносить сферу особистісних, суб'єктивних переживань (інстинктивно-афективні стани, спомини, емоції, ясні та усвідомлені почуття), співвіднесені з ціннісно-смисловою компонентою єдиного поля нашої свідомості.
Саме тут "укорінені" вищі мотиви діяльності, духовні ідеали особистості, а також здатність до їх формування і творчого розуміння у вигляді фантазії, уяви, інтуїції різних рівнів. Метою і регулятором буття цієї сфери свідомості виступають краса, правда і справедливість [40, З1]. Отже, утворена ціннісно-смислова (гуманістична) у вищому смислі слова компонента в якості предмета пізнання виставляє власне "Я". Утворення "продуктів" власної самореалізації у мікрокосмі пояснюється тим, що світ особистості розгорнутий в певній предметній області, але належність предметів до цього світу знаходить вираз не у фізичному або функціональному володінні ними. Той процес, котрий охоплює і скріплює воєдино всю різнорідну предметність, є процес життя конкретної особистості, котрий розуміється як її самоздійснення. Все, в чому "людське Я знаходить життєву опору, спосіб ствердити і реалізувати себе, набуває особистісного смислу і акумулюється індивідуальністю у вигляді її самобутнього духовного змісту і потенціалу" [165, 62]. Тобто відбувається немовби "вилучення" із зовнішнього світу певної долі смислового багатства і втілення у внутрішній світ особистості. Безперервність такого досвіду утворює повноту внутрішнього світу особистості, його цілісність і постійність, що і знаходить вираз в собітотожносгі особистого "Я" в будь-яких перетвореннях життя.
Таким чином, щоб смисловий план людського світу став помітним і досяжним для особистості крізь вузький канал її "життєвої емпірії", для цього людський світ повинен набувати форму культури, а світ особистості форму духовного життя. Іншими словами, поняття "духовне" краще співставляти з "природним" для "характеристики тих явищ, де більш очевидно проступає зв'язок свідомості з предметно-практичною діяльністю людини" [230, 22-23]. В даному визначенні є прагнення дати змістовну інтерпретацію категорій "свідомість" і "духовність", поскільки вони розуміються як різні характеристики однієї сутності.
Безперечно, поняття "свідомість" і "духовність" не підлягають ототожненню, поскільки свід