РОЗДІЛ 2
Періодика української еміграції міжвоєнних років (1919—1939 рр.): специфіка
цільового призначення і тематики
2.1. Часописи універсального змісту
Після закінчення Першої світової війни Німеччина стала одним з впливових
центрів української політичної еміграції в Європі, об’єднуючи як передвоєнних
емігрантів, згуртованих навколо Союзу Визволення України, так і нову хвилю
біженців з України після поразки визвольних змагань. 1918 р. у Берліні почав
діяти дипломатичний відділ посольства УНР в Німеччині. У лави еміграції влилися
частина полонених колишньої російської армії, яка не хотіла повертатися на
підбільшовицьку Україну, члени різних ліквідаційних місій українських урядових
установ. З 1921 р. до Німеччини почали приїжджати українські студенти [176. —
Т. 1. — С. 119, 120; 276; 328, с. 33; 259, с. 97—99]. За словами С. Наріжного,
кількість українських емігрантів у Німеччині 1923 р. становила до 1 000 осіб, з
них — 300 у Берліні [259, с. 97], а підрахунки З. Кузелі констатували
збільшення 1931 р. української еміграції в цій країні до 8 000 осіб [243].
Така кількість емігрантів вимагала інформаційного забезпечення. Саме тому
українським активом було здійснено низку пресовидавничих проектів, які
типологічно формують блок універсальних видань. Універсальними вважаємо
часописи, що виконували головно інформаційну функцію, орієнтувалися на масового
читача, охоплюючи всі групи інформації — подієву, аналітичну,
науково-просвітницьку, розважальну, дотримуючись паритетності тем і проблем.
Перший післявоєнний український часопис у Німеччині став спадкоємцем
таборового часопису “Вільне Слово” у Зальцведелі (виходив з 1 березня 1916 р.
під керівництвом П. Карманського) (Кузеля З. Українські таборові часописи у
Німеччині // Літопис політики, письменства і мистецтва. — 1924. — Ч. 5).
Українська Військова Місія на зміну йому почала видавати газету “Шлях”, перше
число якої вийшло наприкінці лютого 1919 р., і яка перестала бути “спеціально
таборовою ґазетою”, а стала єдиним на той час часописом для всіх українців у
Німеччині. “Часопис “Шлях” являється орґаном урядової установи У.Н.Р.,
видається на державні кошти і поки що його видавання на якийсь час забезпечене”
(Ще в справі часопису “Шлях” // Український Прапор. — 1920. — Ч. 8).
Основні аспекти роботи Української Військової Місії у справах полонених
українців у Німеччині зводилися до наступного: відправлення полонених громадян
України додому, надання їм матеріальної допомоги і моральної підтримки, ведення
культурно-просвітньої роботи — “освідомлювати полонених у громадському і
національному розумінні”. Саме для реалізації цієї мети Українська Військова
Місія почала видавати часопис “Шлях” — “щоби інформувати полонених і не
полонених українців про події на Україні, діяльність українського правительства
і щоби розрадити читачів у їхньому сумному становищі” ([Від редакції]. —
1919. — Ч. 1).
Газета виходила двічі на тиждень із зальцведельської друкарні Союзу Визволення
України накладом 5 000 примірників, часто заповнюючи літературною частиною
відсутність книжок. Часопис розсилався передплатникам, але більша частина
накладу надходила до українських таборових громад. За ці примірники
адміністрація видання не брала плати й залишала дохід від продажу газети
місцевим громадам на їхні потреби. “Шлях” значною мірою причинився до
популяризації політики українського уряду між полоненими (Верниволя В.
[Сімович В.]. Діяльність Української Військової Місії в Німеччині за рік. —
1919. — Ч. 64). В. Сімович давав часопису високу оцінку: “Коли настрої
полонених змінилися, коли, не вважаючи на великі перепони, “Українські Громади”
в таборах зростали, коли українські полонені вміло обороняли свої українські
позиції перед москалями то це у великій мірі заслуга “Шляху” й умілого
редаґовання цього часопису. Воно й недиво. Редаґували ж його люди, що мали за
собою повні чотири роки тяжкої таборової орґанізаційної праці!” (йдеться про
З. Кузелю, Б. Лепкого, О. Терлецького, В. Мороза) [191, с. 7].
Анонсуючи газету “Шлях”, чиказький часопис “Україна” повідомляв про її
“безпосередний звязок з Україною при помочи літакової почти” та з усіма
українськими закордонними пресовими бюро, що забезпечувало інформування
читацької аудиторії про останні новини з України та Європи, користуючись
повідомленнями власних співробітників і дописувачів у Берліні, Мюнхені,
Гамбурзі, Празі, Дойч-Ґабелі, Ужгороді, Кошице, Відні, Лозанні, Льєжі,
Стокгольмі і т. ін. Крім Німеччини, газета в обмеженій кількості надходила в
Галичину, до Карпатської та Великої України [278].
У програмній статті редакція часопису обіцяла виступати проти ворожих ідеї
єдиної самостійної української держави рухів, звертати особливу увагу на життя
України, інформувати читачів про події в усьому світі: “Надіємося, що ми
принесемо бодай маленьку користь і розраду читачеві, який, змучений і
обездолений довгими роками тяжкого полону, читаючи наш “Шлях” буде промощувати
свій шлях життя, по якому освіта, культура і свідомість своєї сили поведуть
читача до кращого життя, вирвуть його з кайданів рабства і поставлять на рівні
з иншими культурними народами світа” ([Від редакції]. — 1919.— Ч. 1).
Плодами півторарічної праці відповідального редактора д-ра З. Кузелі і
редакційного комітету Української Військової Місії стали понад 140 чисел
великоформатної газети, яка на своїх шпальтах рідною мовою повідомляла про
останні краєві та міжнародні події, давала змогу посередництвом оголошень
розшукувати своїх рідних, розповідала про таборове життя полонених українців
- Київ+380960830922