РОЗДІЛ 2. ЕТНОКУЛЬТУРНИЙ ПРОСТІР ЖИТТЯ ЯК ВИМІР СОЦІАЛЬНОГО ЧАСУ
2.1. Парадигматичний досвід українського етносу у формуванні соціального часу
В період формування національної самосвідомості та росту громадянської відповідальності в суспільстві відбувається неперервне змінення думок, уявлень про стан й шляхи розвитку держави. Поряд з цим у свідомості кожного достатньо закономірно виникають моменти повної розгубленості та відчаю у відношенні до вибору ціннісних пріоритетів теперішнього, життєвої стратегії, перспектив особистого росту і майбутнього у цілому. Дана ситуація продиктована часто виникаючими ціннісним розколом як у самому суспільстві, так і в свідомості конкретного індивідуума, представника етнічної культури.
Цінності, на наш погляд, виступають духовним потенціалом, котрий призводить до результатів практичної діяльності суспільства чи соціальних груп, утворюючи єдність, соціальний зв'язок між індивідуумом та соціумом. З точки зору Л.М. Столович, ціннісний розкол в суспільстві, загострює інтерес до цінностей [172:87], все частіше охоплюючи увагу суспільності та кола вчених. Цінності, на думку філософа, створюються в результаті об'єктивного практичного взаємовідношення об'єкту та суб'єкту, в якому виявляються об'єктивні ціннісні значимості об'єкту для суб'єкта [172:91]. Оцінки, на відміну від цінностей, містять суб'єктивне відношення і значення об'єкту для суб'єкта [172:92]. Тому під цінністю домислюємо смислову форму об'єктивної взаємодії, взаємозв'язка людини та групи, етносу або суспільства. Об'єктивність ціннісної оцінки для Канта полягає в об'єктивності вищих цілей людського існування [172:89]. Якщо свідомість, як пише А.М. Чанишев, є найвищий тип буття [194:8], то виникає необхідність у з'ясуванні специфіки формування ціннісної свідомості через взаємозв'язок етнічної та особистої самосвідомості.
Цінність, за Г. Риккертом, протистоїть буттю, дійсності, життю, звідси "цінності, не уявляють собою дійсності, ані фізичної, ні психічної". Сутність цінностей постає у їх значущості, а не їх фактичності. Життя, на увазі Г.Риккерта, може бути тільки засобом, і тому його цінність залежить від цінності цілей, котрим вона слугує. Світ значущих цінностей або ціннісних значущостей філософ називає "трансцендентальним сенсом", сенсом, що пролягає над усяким буттям, і відноситься до сфери цінності. Цінності, для Риккерта, не "переоцінюються", а залишаються тим, чим вони є, бо змінюється тільки наше відношення до них. Як вказує Л.М. Столович, Г. Риккерту вдалося привнести в теорію "цінностей" суттєву різницю між сутністю цінності та її об'єктивним чи суб'єктивним проявленням, де перше є благо, а друге оцінка [171:146]. За сказаним слідує, що цінність є проявлення надбуття. Ціннісна парадигма суспільної свідомості або буття етносу предстає аксіогенно-телеологічним ейдосом, котрий відображає взаємозв'язок цілі та цінності, їх біфуркаційну єдність та смислову тотожність.
Цінність, яка, за свідченням Л.М. Столович, має значення для суб'єкта, телеологічна, тому вона не може бути об'єктивною [172:91]. Однак світ потребує не того, щоб ми його оцінували та засуджували, а в нашій здібності берегти його первозданну цілісність, починаючи з себе, творити свій "Я-час", зрозуміти свій світ, відкриваючи світ трансцендентних, абсолютних цінностей. Тільки тоді будуть вироблятися особисті блага, як джерело усяких інших етнічних, суспільних чи благ для усього світу.
Цінності, на погляд Н.З. Чавчавадзе, не можуть володіти об'єктивно-реальним існуванням, але й не можуть бути суб'єктивними. Вони не можуть реально-причинно впливати на людину, але й не можуть бути предметом його вільного, "вседозволеного" вибору. Пояснюється це тим, що цінності самі по собі взагалі не мають місця у світі сущого, вони "живуть" у світі належного, у вигляді ідеальних цілей. Тому автор вважає не правильним той підхід, згідно якому цінності розглядаються суб'єктивно-об'єктивними. Таке розуміння вірно лише в тому смислі, коли цінності [193:129] мають значення і силу для суб'єктів, які сприймають їх у якості цілей своїх устремлінь і діяльності [193:130]. Отже, враховуючи розглянуті точки зору, можна встановити, що вищі цінності - є цінності-цілі, тоді як вищими об'єктами буття постають реалізовані цінності, ціннісні ставлення, що за своїм образом і змістом перетворюють дійсність у вищу дійсність.
Згідно до роздумів М. Лівшиця, залишається різниця між палінгенезою - відродженням старих начал в ім'я вищої історичної дійсності, котра знаходиться поперед нас, і зворотнім рухом - паліндромією [92:565]. Вища історична дійсність, з нашого боку, у корінні відрізняється від дійсності як буттєвості, присутності тому, що народжується поза підсумковою межею буття і складається із нових досягнень людини, долаючи біг часу. Теперішнє постає як палінгенеза - неперервне переосмислення досвіду минулого через вертання до витоків життя, її первозданному сенсу, істинним цінностям. Звідси палінгенеза - є створення і ствердження позитивних цінностей, майбутнього добробуту народу або суспільства. Паліндромія теперішнього часу - це діяльність механічного характеру, який не торкається глибинних процесів свідомості, не проникає в суть проблемної ситуації. Події такого роду не приймають участь в історичному розвитку з тої причини, що нічого важливого, корисного в життя не привносять, а напроти зупиняють останнє і значить, вертають нас назад до вихідного пункту. Це повернення до проблем, які не вирішені в минулому, означає скопище негативних цінностей, котрі гальмують хід історичного часу, тобто соціального. Відмінність між палінгенезою та паліндромією, вочевидь, зумовлена зростанням соціальної аномії й соціально-культурної ентропії - процесу руйнування соціальної ієрархії, порядку та системи цінностей. Але, як правило, руйнується і не витримує часу щось хибке, не маюче стійкої системи дії, цілісності, смислової перспективи.
Позитивні цінності, з точки зору І.І. Кравченко, доводиться відкривати, за них треба боро