РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ЩОДО ШАХРАЙСТВ У СФЕРІ ПРИВАТНОГО ЖИТЛА ТА АЛГОРИТМИ ДІЙ СЛІДЧОГО У ТИПОВИХ СЛІДЧИХ СИТУАЦІЯХ РОЗСЛІДУВАННЯ ТАКИХ ЗЛОЧИНІВ
2.1. Перевірка заяв, повідомлень про злочин та прийняття рішення щодо порушення кримінальної справи
Необхідно сказати, що специфіка розслідування шахрайства, пов'язаного з відчуженням приватного житла, проявляється вже на стадії порушення кримінальної справи. Вивчення кримінальних справ показало, що у 10% випадків приводами до порушення кримінальної справи про шахрайство у сфері приватного житла були заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості. Заяви окремих громадян (потерпілих) склали 80%. Водночас, заяви та повідомлення про злочин у 81,2% випадках надходили до ОВС через деякий час після його вчинення. Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину було приводом до порушення кримінальної справи щодо шахрайства, вчиненого у сфері житла, у 10% випадків (див. додаток Б). Ілюстрацією цьому може послужити приклад зі слідчої практики. Так Р., маючи намір шляхом обману заволодіти квартирою, що належить Г., вступив у злочинну змову з К. Протягом місяця співучасники злочину входили у довіру до Г. Після чого остання, будучи введеною в оману діями Р. та К. та не здогадуючись про їх злочинні наміри, погодилась на продаж квартири, що належала їй на правах власності. З метою переоформлення житла Г. на ім'я Р. співучасники злочину прибули у нотаріальну контору, однак були затримані співробітниками прокуратури1.
З наведеного прикладу видно, що через причини, які не залежали від їх волі, довести злочинний намір до кінця шахраям так і не вдалося. Адже вони були затримані. Згідно зі ст. 4 КПК України суд, слідчий, орган дізнання, прокурор зобов'язані у межах своєї компетенції порушити кримінальну справу у кожному випадку виявлення ознак злочину.
Між тим, як зауважує Л.М. Лобойко, при отриманні первинної інформації про діяння, як правило, відразу неможливо визначити, чи містяться в ньому ознаки злочину, оскільки в особи, яка вивчає інформацію, є тільки вірогідні знання про діяння взагалі [125, с. 245]. Закон дає право слідчому, прокурору, органу дізнання в строк не більше 10 днів проводити процесуальні та інші передбачені законом і підзаконними актами дії зі збирання, дослідження, перевірки та оцінки доказів і лише після цього приймати відповідне рішення (ст. 97 КПК України). На цьому етапі, як зазначає В.Д. Берназ, проводиться велика розшукова робота з виявлення, осмислення інформації про злочин і застосовуються такі психологічні процеси, як відчуття, сприйняття, уява, пам'ять, мислення, мова [32, с. 90].
Можна погодитися з думкою Т.В. Каткової, що правильне сприйняття особою, яка проводить досудове розслідування, доказової інформації, що міститься у різних документах (матеріалах перевірки), її зіставлення з ознаками суспільно-небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, є дуже важливим, оскільки може підтвердити чи заперечити наявність певного діяння та його юридичної оцінки [99, с. 10].
На нашу думку, перевірку первинної інформації про шахрайство у сфері приватного житла необхідно проводити завжди, оскільки специфіка цього злочину не дозволяє відразу встановити наявність достатніх даних для вирішення питання про порушення кримінальної справи.
З цього приводу наведемо приклад. У приватній нотаріальній конторі П. уклала договір дарування, згідно з яким подарувала Р. житло, що їй належало. Після смерті П. її рідна сестра Ш, вважаючи себе єдиною законною спадкоємицею, заявила свої права на квартиру. Несподіванкою для Ш. був факт пред'явлення договору дарування Р., який представився сином померлої. Після чого Ш., достовірно знаючи, що у П. законного сину не було, звернулась до правоохоронних органів і відразу було порушено кримінальну справу за фактом шахрайства. Але у ході досудового слідства було встановлено, що П. усиновила Р. Кримінальну справу було закрито за відсутністю ознак злочину, а Р. визнали законним власником, посилаючись на цивільне законодавство, згідно з яким до спадкоємців першої черги належать діти (у тому числі всиновлені), а сестри та брати є спадкоємцями другої черги1.
З огляду на наведений приклад можна сказати, що права Ш. не були порушені. Даної ситуації можна було б уникнути і кримінальну справу не порушувати, якщо б за заявою Ш. було проведено відповідну перевірку.
Аналіз кримінальних справ щодо шахрайств, вчинених у сфері житла, показав - найбільш поширеними заходами перевірки є: відібрання пояснень від окремих громадян та службових осіб (100%); проведення оперативно-розшукових заходів (100%); витребування необхідних документів з організацій, установ тощо (97,5%); попереднє дослідження предметів та документів (66,2%); отримання консультацій спеціалістів (42,5%) (див. додаток Б).
Відтак, одним із найбільш поширених способів перевірки отриманої інформації про злочин до порушення кримінальної справи є проведення оперативно-розшукових заходів, зокрема, працівники органів дізнання виявляють ознаки шахрайства та осіб, які мають відношення до його вчинення, та реалізують оперативно-розшукові матеріали, зібрані під час оперативної відео-, фотозйомки, звукозапису; дані, отримані під час зняття інформації з каналів зв'язку; документи, складені за результатами оперативного спостереження; пояснення причетних осіб тощо. Відповідно до ст. 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" та ч. 2 ст. 65, ч. 3 ст. 66, ч. 5 ст. 97, ст. 103 КПК України, матеріали за результатами вказаної діяльності можуть використовуватися у процесі доказування. Між тим, як зазначає О.М. Бандурка, оперативно-розшукова інформація не може замінювати відомості, отримані процесуальним шляхом, особливо під час прийняття процесуальних рішень, і також є недопустимою заміна слідчих дій оперативно-розшуковими заходами [17, с. 229].
Слід погодитися з О.П. Сні