РОЗДІЛ 2
ВПЛИВ КУЛЬТУРНО-ПИСЕМНОЇ ТРАДИЦІЇ
НА ЛЕКСИКУ ПЕРЕКЛАДІВ КНИГ СВЯТОГО ПИСЬМА
Дослідження впливу культурно-писемної традиції на формування української літературної мови становить надзвичайно важливе завдання для сучасного українського мовознавства. Висвітленню цього питання присвятили свої праці В. Німчук, В. Русанівський, Н. Дзюбишина-Мельник, Л. Ткач та ін. У монографіях В. Німчука ("Мовознавство на Україні в XIV - XVII ст." [130], "Староукраїнська лексикографія в її зв'язках з російською та білоруською" [132]) та В. Русанівського ("Джерела розвитку східнослов'янських літературних мов" [171], "У слові - вічність (Мова творів Т. Г. Шевченка)" [174]) представлено окремі аспекти зв'язків церковнослов'янської й староукраїнської мов та їх культурних функцій. Більш докладно цю проблематику розроблено в спільному дослідженні В. Русанівського та В. Німчука "Співвідношення функцій давньоруської і старослов'янської мов у Київській Русі (XI-XIII ст.)" [175].
Про церковнослов'янську та староукраїнську спадщину в складі західноукраїнського варіанта літературної мови та в соціолекті духовної верстви йдеться у ряді праць Л. Ткач [205; 206; 212; 214]. У статті "До історії церковнослов'янізмів у мові українських освічених верств (за текстами листів і щоденників XIX - початку XX ст.)", зокрема, зазначено, що прилученість українців до культурного ареалу Slavia Orthodoxa відіграла вирішальну роль у становленні їх книжно-писемної традиції й мала безпосередній вплив на перебіг культурного життя в Україні, оскільки книжна традиція була пов'язана з християнською культурою та її текстовим втіленням - старо(церковно)слов'янською мовою [205, с. 246]. Книжна традиція церковнослов'янської мови вплинула й на розвиток писемного мовлення на питомій староукраїнській основі. У поєднанні, послабленні чи посиленні тієї чи іншої з них на певному історичному етапі відбувався розвиток української літературної мови як цілісний процес засвоєння, відтворення й збагачення надбань інтелектуально-духовної та практично-пізнавальної діяльності українського етносу.
§ 2. 1. Тематичні групи і стильові функції
церковнослов'янізмів у текстах перекладів книг Біблії
другої половини ХІХ - початку ХХ ст.
У текстах українського перекладу книг Святого Письма другої половини XIX - початку XX ст. спостерігаємо збереження церковнослов'янізмів, які традиційно в староукраїнській книжній мові становили окрему стилістично окреслену категорію слів, уживаних у текстах конфесійної тематики. Лексичні одиниці церковнослов'янського походження, представлені у біблійних контекстах, можна розглянути за такими частинами мови.
2. 1. 1. Церковнослов'янізми-іменники становлять найчисленнішу групу лексем, активно використаних перекладачами у біблійних контекстах. За морфологічною будовою з погляду сучасного стану мови окремі з них мають виразні ознаки церковнослов'янізмів (префікси і суфікси).
2. 1. 1. 1. Іменники - назви конкретних понять. За частотністю уживання у текстах перекладу книг Святого Письма привертають увагу церковнослов'янізми, що виступають назвами частин тіла людини. Однією із таких лексем є іменник уста (стсл. qста) - "губи, рот" (Белей, с. 286). І П. Куліш, й І. Пулюй активно використовували його при перекладі різних біблійних книг: І він буде речником твоїм до людей, і він тобі буде устами, ти ж йому будеш Богом (2 М 4: 16)?; Господь зацїпить усі уста льстиві; язик великорічивий (Пс 12: 3); Щоб заховав собі розсудок, та щоб уста твої хоронили розум. Не слухай хитрощів женщини (Пр 5: 2); Я бо людина з нечистими устами, й живу між людьми з нечистими губами, - а се ж очі мої бачили Господа сил небесних! (Іс 6: 5). У Словнику Грінченка цей церковнослов'янізм ілюструється контекстами із фольклорних записів М. Номиса Утри мої смажнії уста, а сахарнії і сам утру; та з "Євангелія від Марка" в перекладі П. Куліша - І. Пулюя: Сей народ устами мене шанує (Сл. Гр., 4, с. 358).
Уживаний у тексті українського біблійного перекладу й іменник рам'я (рамена) - "плече, плечі": І сам воювати му вас рукою простягнутою і раменем кріпким у гніві й у досаді і в ярості та в великому невдоволенню (Єр 21: 5). Це слово також належить до церковнослов'янської лексичної спадщини й виводиться від рамо - "плече" (Фасмер, 3, с. 440-441).
До цієї ж тематичної групи належать церковнослов'янізми:
стопа (стсл. стопа) - "стопа ноги" (Фасмер, 3, с. 766): Від всякої лихої стежки спиняю стопи мої, щоб хоронити слово твоє (Пс 119: 101); у "Словнику української мови" це слово подається у значенні "нога" й маркується як заст[аріле], переважно поет[ичного] вжитку (СУМ, IX, с. 730);
утроба (стсл. @троба) - "нутрощі, материнське чрево" (Фасмер, 4, с. 176): Тим аж стогне утроба в мене над Моабом, мов гуслі жалібні (Іс 16: 11); що у "Словнику української мови" має стильову ремарку застаріле у значенні "живіт, черево взагалі" з посиланням на контекст із творів М. Зерова (СУМ, X, с. 523);
чересла (стсл. чрhсла) - "стегна, поясниця" (Фасмер, 4, с. 342): І розірвав Яков одіж свою, і нагорнув на чересла свої веретище, і плакав по синові свойму дні многі (1 М 37: 34); "Словник української мови" значення не засвідчує (порівн. чересло - "вертикальний ніж у плузі, який міститься перед лемешем" (СУМ, ХІ, с. 308);
У перекладі "Книги пророка Ісаїї" іменник п'ядь (від стсл. п#дь) вжито у його прямому значенні "відстань між кінцями розтягнутих великого і вказівного пальців": Хто б то вичерпав пригорщею воду, хто пяддю виміряв небеса (Іс 40: 12). Сучасні українські словники фіксують лише метонімічно-переносне значення цього слова "давня східнослов'янська міра довжини, що дорівнювала відстані між кінцями розтягнутих великого і вказівного пальців" (СУМ, VIII, с. 416); п'ядь - рос. "мhра около четверти аршина" (Сл. Гр., 3, с. 505).
До тематичної групи назв частин тіла людини належить і слово десниця- "права рука (Господа)": Господе! Твоя правиця вславилась в потузі; Господе! Твоя десниця ворога згубила (2 М 15: 6), що характеризує
- Київ+380960830922