Розділ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ МОВНОЇ КАРТИНИ СВІТУ
ЯК ПРОБЛЕМА ЛІНГВІСТИЧНОЇ ЯПОНІСТИКИ: ЛЕКСИЧНИЙ АСПЕКТ
2.1. Основні напрямки дослідження
японської мовної картини світу.
Співвідношення лексичних і нелексичних засобів
Виходячи з усього вищесказаного, мовна картина світу може бути визначена як відбиття у мові уявлень людини про навколишню дійсність, про внутрішню психологічну реальність і те, що вважається реальністю. Іншими словами, йдеться про мовний образ світу в найширшому розумінні терміна "світ" (внутрішній і зовнішній).
Японська мова дає досить багатий матеріал для вивчення мовної картини світу. Так, наприклад, можна звернути увагу на роль у японській мовній картині світу ономатопеїчних утворень. Не раз була відзначена наявність у японській мові великої кількості звукообразних слів, які часто вживаються і в повсякденному мовленні, і в художніх текстах, і становлять одну з найхарактерніших особливостей цієї мови. Ця категорія лексики була предметом дослідження таких відомих представників лінгвістичного японознавства, як Є.М.Колпакчи, М.Й.Конрад, Є.Д.Поливанов, Моріта Масако та ін. У японознавстві ономатопеїчні форми так само поділяються на безпосередні звуконаслідування (ґісейґо ???) і образні передачі вражень (ґітайґо ???). Про вираження національного колориту в ономатопеях пишуть відомі перекладознавці С.Влахов і С.Флорин [39, с. 243]. Проявом японської мовної картини світу виступає стилістична диференціація лексики за статтю і наявність так званих жіночих слів (онна-котоба ???). Варто нагадати, що в японській мові відсутня категорія роду, і тому названа категорія слів до певної міри бере на себе ті функції, які у слов'янських мовах виконують займенники й марковані щодо роду дієслівні форми.
Кожна природна (етнічна) мова містить у собі сполучення певних загальнолюдських уявлень зі специфічною для кожного народу "колективною філософією" (або фольклорною свідомістю), втіленою в неповторний словесний матеріал. Кожна мова дає можливість і навіть змушує свого носія побачити світ по-своєму, через унікальні для кожної мови сполучення звукових комплексів і значень. Не раз відзначалося, що мовна картина світу є "наївною" й певною мірою міфологічною. З одного боку, вона відбиває доволі давні уявлення людей про навколишній світ: за відомими словами визначного дослідника первісної культури Е.Тайлора, у мові люди ніби продовжують користуватися кам'яними знаряддями (англ. hammer "молоток" від назви каменя). З другого боку, в "наївній" мовній картині світу, на противагу науковій картині, сонце сходить і заходить, дощ або сніг іде, людину зло бере або навіть чорт несе. Втім, дослідники особливостей мислення у зв'язку з мовою, зокрема О.Ф.Лосєв, не раз указували на певну штучність протиставлення наївно-міфологічної й наукової картин світу, на відсутність чіткої межі між ними (яскрава паралель - неможливість чіткого диференціювання "наукової" і "народної" етимології).
Виходячи з усього сказаного, можна запропонувати низку напрямків вивчення картини світу, відображеної в японській мові.
По-перше, виявлення "безеквівалентної лексики" японської мови, котра при перекладі текстів іншими мовами зберігає звучання оригіналу (чи принаймні звучання, близьке до оригіналу) через відсутність точних відповідників в інших мовах і культурах або через особливе символічне навантаження відповідних слів (івасі ?, камікадзе ??, карате ??, кімоно???, мікадо ??, саке ?, сакура ?, самурай ?, синто ??, суші ??, татамі ?, тенно ??, харакіріі????, цунамі? ??).
По-друге, вивчення семантичної сторони етимології японських слів на предмет реконструкції закладених у них уявлень про світ. Так, наприклад, раніше вживаний титул японського імператора мікадо ??, який традиційно подається без перекладу, буквально означає "шановні ворота" (mi?? - пошанна частка, kado ?? "ворота", пор. "Висока Порта", тобто "Високі Ворота" - європейська назва турецького султана).
По-третє, дослідження співвідношення в японській мові питомої лексики алтайського походження, китайських і європейських запозичень, айнських і полінезійських субстратних слів невіддільно від історії відповідних культурних реалій. Так, наприклад, серед трьох японських слів, кожне з яких можна умовно перекласти як "душа" (tamashi??, reikon??, kokoro??) перше має, можливо, давньоіндійське походження (< atma "душа"), друге запозичене з китайської мови, а третє, власне японське, має первісне значення "серце". Кожен із названих термінів пов'язаний із відповідними міфологічними уявленнями. З цього погляду можуть вивчатися не лише загальні назви (апелятивна лексика), а й, наприклад, імена міфологічних персонажів (міфоніми). Так, божества природних реалій і явищ нерідко мають питомі японські імена (для прикладу - Ісігамі???, божества каменів, буквально "камінь-бог"; О-тосі??? або О-тосі-но Камі????? "бог великого року"), що загалом підтверджує висновки міфологів та етнографів про анімістичний характер давньояпонського язичництва (синтоїзму). Назву культової гори Фудзі виводять із мови айну; від айну запозичений і обряд харакірі. А ім'я першого легендарного японського імператора Дзімму має китайську генезу [МС, с. 187]. Китайськими за походженням є й японські уявлення про потойбічний світ йомі-но куні ???? (йомоцукуні, йоміцукуні "країна жовтого джерела") [МС, с. 208]. Проблема співвідношення гетерогенних компонентів у складі японської мови була предметом спеціальних досліджень С.Младенова, М.О.Сиром'ятникова, Мураяма Сітіро, С.А.Старостіна.
По-четверте, дослідження граматичних особливостей японської мови з метою визначення тих специфічних рис, які відображають ідіоетнічні елементи світосприйняття [338; 349]. Особливе місце має посісти дослідження категорії ввічливості [1; 45]. Як відомо, дослідження мовленнєвого етикету й дотичних до нього питань успішно проводиться на матеріалі різноманітних мов [110; 258]. Для студій над мовною картиною світу мають вагу праці Т.І.Корчагіної, присвячені омонімії японської мови [139; 140; 141; 142; 143], а
- Київ+380960830922