РОЗДІЛ 2
КЛАСИФІКАЦІЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ ТА ЇХ ОКРЕМІ ВИДИ
2.1. Підстави класифікації юридичних фактів у кримінальному процесі
Для більш повної характеристики юридичних фактів необхідно проаналізувати
підстави до класифікації юридичних фактів. Для кримінально-процесуальної науки
класифікація юридичних фактів має цінність виходячи з багатьох аспектів.
По-перше, класифікація виступає засобом систематизації, передумовою наукового
аналізу досліджуваного явища. По-друге, вона виконує евристичну функцію,
оскільки ставить перед дослідником нові питання, виявляє раніше не вирішені
завдання. По-третє, виконує прогностичну функцію, виступаючи як інструмент, що
дозволяє зафіксувати будь-які зміни в фактичній системі права взагалі або
окремої галузі. Крім того, з позицій створення методології галузевого
законодавства така класифікація необхідна, оскільки дозволяє застосовувати
певний правовий режим (закономірності, принципи, властивості) до юридичних
фактів певного класу, а значить сприяє точному визначенню кола юридичних фактів
і правильному їх відображенню в гіпотезах правових норм [208, с. 57].
Класифікація (від лат. classis – розряд і sicatio від sacio – роблю) – система
супідрядних понять (класів, об’єктів) тієї або іншої галузі знань чи діяльності
людини, що використовується як засіб для встановлення зв’язків між цими
поняттями чи класами об’єктів [233, с. 55; 213, с. 71]. Будучи однією з
наукових форм систематизації наукового знання класифікація визначається як
багатоступеневий, послідовний процес поділу обсягу будь-якого поняття з метою
отримання нових знань стосовно членів поділу. Результатом класифікації стає
система підпорядкованих понять, які разом утворюють єдине ціле. Відповідно до
характеру підстав, які використовують при поділі поняття, в сучасній науці
застосовують два види класифікації природну (якщо класифікація здійснюється на
підставі суттєвих ознак об’єкта дослідження) та штучну (якщо класифікація
здійснюється на підставі несуттєвих ознак об’єкта дослідження). При дослідженні
видів юридичних фактів використовується природний вид класифікації, коли
виявляються їх суттєві риси, що виступають як підстави поділу.
Загальновизнаною є класифікація юридичних фактів за трирівневою ієрархічною
системою підстав:
* за вольовою ознакою – юридичні факти поділяються на події, дії (Окремими
вченими виказується зауваження щодо найменування юридичних фактів-дій, у
зв’язку з тим, що до цього виду повинна відноситися не лише активна, свідома і
вольова поведінка, але й бездіяльність – свідоме, вольове утримання суб’єкта
від вчинення певних дій, а тому пропонується застосування термін юридичний
факт-діяння) [179, с. 280; 131, с. 9-10];
* за відповідністю правовим приписам – дії поділяються на правомірні та
неправомірні;
* за цілеспрямованістю щодо настання певних юридичних наслідків – правомірні
дії поділяються на юридичні акти і юридичні поступки [130, с. 30].
Крім того, в юридичній літературі пропонувалося дії розподіляти на односторонні
та дво-, багатосторонні, позитивні та негативні; неправомірні – на умисні та
необережні правопорушення [190]; юридичні акти – на правочини, адміністративні
акти та акти-документи (наприклад, судові рішення) [221, с. 531-532]; в числі
дій особливо виділяти юридичні факти – стани, юридичні події класифікувати на
абсолютні та відносні. Серед інших видів юридичних фактів існує підхід
розподілу за ознакою документального закріплення на оформлені та неоформлені,
за ознакою визначеності нормативної моделі – на визначенні та
відносно-визначенні (оціночні) [265, с. 25]. Для розвитку
кримінально-процесуального права інтерес представляє й більш детальна
класифікації юридичних фактів-дій: за суб’єктами (дії громадян, організацій,
держави); за юридичною спрямованістю (юридичні акти, юридичні вчинки,
результативні дії); за галузевою належністю (матеріально-правові та
процесуальні); за способом здійснення (особисто або через представника,
захисника); за способом вираження і закріплення (мовчанням, жестом,
документом), а також неправомірних дій за наявністю вини (на винні, тобто
правопорушення) та невинні – так званні правові аномалії) [188]. Окремі з них
будуть розглянуті в розділі другому роботи.
Зважаючи на те, що рух кримінального судочинства, вступ до нього окремих
суб’єктів кримінального процесу, виникнення певних правових наслідків
пов’язується, як правило, з активністю суб’єктів, що ведуть кримінальну справу
(органи дізнання, особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя,
суд), основними юридичними фактами у кримінальному судочинстві слід розглядати
процесуальні дії та рішення вказаних осіб (кримінально-процесуальні акти), що
не виключає однак й проявів активності інших суб’єктів кримінального процесу.
Процесуалісти-цивілісти обстоюють думку, що юридичні наслідки тягнуть не усі
юридичні факти, а лише дії або бездіяльність суду і інших учасників процесу у
зв’язку з тим, що факти-події слугують лише підставою для вчинення дій, завдяки
яким вже виникають або припиняються правовідносини (як приклад вказується
смерть батька, яка ще не приводить до процесуального правонаступництва) [100,
с. 89].
Вказана позиція пояснюється тим, що юридичні факти в теорії цивільного процесу
розглядаються як підстави виникнення процесуальних правовідносин, як привід до
процесуальної діяльності і як передумови виникнення процесуальних відносин
[262, с. 70].
У зв’язку з цим цінність має визначення передумов виникнення процесуальних
правовідносин, під якими одними авторами (М.Й. Штефан) розуміються „…обставини
пр
- Київ+380960830922