РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Критерії відбору та загальна характеристика груп обстежених вагітних
Для вирішення поставлених завдань нами впродовж 2003-2006 років проведені
клініко-лабораторні, інструментальні та клініко-математичні дослідження на базі
відділень патології вагітності міської багатопрофільної клінічної лікарні № 3
м. Луганська та відділення екстрагенітальної патології Луганської обласної
клінічної лікарні.
Організацію дослідження почали з формування груп обстежених пацієнток (рис.
2.1). Для вирішення питання про частоту ПЕ у вагітних та породіль на першому
етапі роботи ми провели ретроспективний клініко-статистичний аналіз 2750
історій пологів жінок, які народжували впродовж 9 місяців у пологових
відділеннях Луганської обласної клінічної лікарні та міської багатопрофільної
клінічної лікарні № 3 м. Луганська. Історії пологів відбирали тих жінок, які
народжували в фізіологічних відділеннях.
Діагноз ПЕ встановлювали відповідно до методичних рекомендацій Міністерства
охорони здоров’я України “Ведення вагітності та пологів при ПГ, їх
прогнозування, діагностика, лікування і профілактика” [21], а також відповідно
клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги, визначених в
наказах Міністерства охорони здоров’я України [133-137]. В результаті
проведеної роботи встановлено, що серед всіх обстежених жінок у 163 (5,93 %)
випадках мала місце ПЕ різного ступеня тяжкості. Із всіх випадків тяжку ПЕ
спостерігали у 15 (9,2 %) випадках, ПЕ середньої тяжкості зареєстрована у 58
(35,6 %) вагітних. Значну кількість складали випадки легкої прееклампсії - 90
(55,2%) пацієнток. Аналіз історії пологів жінок з тяжкою.
Рисунок 2.1. Організація дослідження
ПЕ показав, що у 60 % з них тяжкій стадії ПЕ передувала легка або середньої
тяжкості ПЕ.
Тому більш ретельному аналізу були піддані випадки ПЕ легкої та середньої
тяжкості. Отримані результати ми порівнювали з даними аналізу 50 історій
фізіологічних пологів у здорових вагітних аналогічного віку (контрольна
група).
Більшість жінок була у віці від 20 до 35 років, при цьому частка пацієнток до
30 років склала 127 (77,9 %). Середній вік у групах порівняння вірогідно не
відрізнявся і склав 22,9±3,76 років. Повторновагітних було в основній групі в
1,5 рази більше, ніж в контрольній.
Для вирішення питання про частоту дисбіозу піхви у вагітних та породіль з ПЕ на
першому етапі роботи проведений ретельний аналіз даних бактеріоскопічного та
бактеріологічного дослідження жінок з ПЕ (вивчення мікроекологічного статусу
обстежених жінок включало лише комплексну оцінку бактеріоскопії піхвового
вмісту, результатів культуральної діагностики з визначенням видового та
кількісного складу асоціантів піхвового мікроценозу, тести скринінг-діагностики
бактеріального вагінозу), і встановлено, що повністю бактеріологічно
обстеженими були лише 129 жінок, що складало 87,2 % відносно загальної
кількості ПЕ. З цієї другої вибірки ми відібрали випадки з наявністю дисбіозу
піхви за даними обстеження.
Основним критерієм наявності дисбіозу вважали результати мікроскопічного та
бактеріологічного дослідження виділень з піхви: (1) зниження відносної та
абсолютної кількості лактобацил і біфідобактерій при збільшенні кількості
умовно-патогенної мікрофлори (стафілококів, протеїв, кишкових паличок з
гемолітичною активністю), (2) поява грибів та “ключових клітин”, збільшення
кількості лейкоцитів та епітеліальних клітин [96, 97].
Для постановки діагнозу дисбіоз ми враховували також: (1) анамнестичні дані -
хронічні запальні процеси статевих органів, репродуктивні втрати в анамнезі,
хронічна позастатева патологія (гастрит, коліт, тонзиліт, бронхіт, гайморит);
(2) суб’єктивні дані – наявність виділень (кількість, характер, запах), печія і
свербіж вульви, нудота, порушення апетиту, метеоризм, болі в животі, закрепи;
(3) об’єктивні дані – гіперемія вульви, піхви та шийки матки, наявність
виділень і т.д.
Таким чином, наприкінці першого етапу роботи ми за випадковою ознакою
сформували такі групи для аналізу: група А – 102 (79,1 %) жінки з ПЕ легкої та
середньої тяжкості, в яких були ознаки дисбіозу; група В – 27 жінок (20,9 %) з
ПЕ легкої або середньої тяжкості та без ознак дисбіозу ; група С (контрольна) -
50 жінок, у яких вагітність перебігала фізіологічно, серед них у 7 (14 %)
пацієнток були виявлені дисбіотичні порушення піхви.
За результатами проведеного ретроспективного аналізу було виявлено фактори
ризику щодо розвитку дисбіозу піхви на тлі ПЕ з допомогою статистичних
обчислювань непараметричних показників зв’язку.
На другому етапі дослідження для оцінки значимих клініко-лабораторних
показників проведено порівняльний проспективний аналіз у вагітних різних
клінічних груп у термінах гестації 34-40 тижнів: 30 пацієнток - з наявністю
ознак ПЕ та дисбіозу (ПЕ+Д); 25 пацієнток з наявністю ознак ПЕ та відсутністю
ознак дисбіозу (ПЕ) та 25 вагітних, перебіг вагітності яких ускладнився
дисбіозом піхви різної ступені важкості та відсутністю ознак ПЕ (Д). Групу
контролю склали 30 жінок з фізіологічним перебігом вагітності та пологів.
Критерієм відбору були результати скринінгового дослідження піхвого вмісту в
різних клінічних групах з подальшим бактеріологічним обстеженням вмісту піхви
та кишечнику, імунологічними та гормональними дослідженнями. До вибірки не
включалися вагітні, у яких не період обстеження була виявлена специфічна
урогенітальна інфекція (трихомоніаз, хламідіоз, загострення вірусної інфекції).
Всі вагітні на цьому етапі дослідження отримували загальнопри