РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ СУЧАСНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У СФЕРІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Оглядаючи ретроспективно історичний шлях розвою української мови, необхідно відзначити, що її використання в освітній сфері супроводжувалось подоланням насильницького насаджування на українських етнічних землях інонаціональної культури, передусім польської, російської, німецької, яке проводилося імперськими урядами.
Але, не дивлячись на це, українська мова вже з XVI ст. починає поступово використовуватися в освіті. У цей час з'являються заклади освіти нового типу. Серед них першою була "Острозька академія" (1578 р.), заснована князем К. Острозьким. Виникають також братські школи у Львові (1586 р.), Перемишлі, Кам'янці-Подільському, Галичі, Холмі тощо. Новим навчальним закладом на зразок університетів Європи була Києво-Могилянська колегія, яка була утворена внаслідок злиття Київської братської школи й колегіуму у 1632 р., і вважалася найвпливовішим закладом східнослов'янського православного світу. Академія заснувала колегії у Вінниці, Кременці, Чернігові, Переяславі, які ставали місцевими просвітительськими осередками [173, с. 469].
Велику роль у поширенні освіти на західноукраїнських землях відіграв Львівський університет, який було утворено в 1661 р. У 1849 р. на філософському й теологічному факультетах цього університету було утворено дві кафедри української мови й літератури, а в 1862 р. - на правничому факультеті, у 1900 р. було вже кілька українознавчих кафедр: історії України, української літератури, які в 1919 р. було ліквідовано. Варто зазначити, що в кінці XIX ст. кафедра української мови й літератури була й у Чернівецькому університеті [187, с. 64-71].
На кінець XVII ст. українська мова мала освітню систему, що включала в себе початкову, середню й вищу школу високого класу. Усе це сприяло розвитку й створенню пам'яток живою українською мовою. У цей час було вже перекладено українською мовою "Пересопницьке Євангеліє". Упродовж XVI - XVIII ст. у деяких сільських школах при церквах навчання також велося українською мовою. Почала розвиватися книговидавнича справа.
Важливу роль у розвитку освіти в Україні на початку XVIII ст. відігравали середні навчальні заклади - колегіуми, які були засновані у Чернігові (1700 р.), Харкові (1727 р.) та Переяславі (1738 р.). У зв'язку зі збільшенням кількості навчальних закладів в середині XVIII ст. в Україні вперше запроваджується обов'язкова початкова освіта, через яку всім верствам населення відкривалася можливість отримати освіту. Свідченням цього було те, що на території Гетьманщини у цей час вже діяло 866 шкіл, тобто одна школа припадала на кожну тисячу душ місцевого населення. Пізніше їх було уже 1000 [236, с. 50 - 57].
Важливу роль у сприянні розвитку українськомовної основи освіти мали твори І.Котляревського. Його творчість збігалася з періодом, коли книжна мова, вичерпавши свої можливості, знайшла логічне завершення у творах Г.Сковороди - найвидатнішого представника давньоукраїнської літератури. У зв'язку з цим жива мова остаточно стала мовою літературною. Доля української мови складалась так, що процеси її становлення і боротьба за соціальний та освітній статус зумовлювались і супроводжувалися процесом демократизації всього суспільного життя і переоцінкою ідейно-естетичних цінностей.
Епохальна роль у становленні української літературної мови належить Т.Шевченку, який послідовно обстоював необхідність поширення освіти серед народних мас. Уже перша збірка його поезій "Кобзар" (1840 р.) показала світу широкий спектр лексичних, семантичних та фразеологічних можливостей нової української літературної мови.
Починаючи з середини 50-х рр. XIX ст. і до революції 1917 р., українська літературна мова розширила своє застосування, виявляючись не тільки в художній літературі (у цей період з'являється класична література, а також переклади), але й у публіцистиці та шкільній науці. Свідченням цього були початкові школи, яких у 1881 р. уже було 1529, а перед Першою світовою війною - 2510. Зокрема, на Буковині у 1896 р. була 131 українська початкова школа та 34 двомовних, а також одна гімназія, де українську мову викладали як предмет [241, с. 17-18].
У другій половині XIX ст. почали відкриватися недільні школи, засновниками яких були В. Б. Антонович, М. П. Драгоманов, Т. Ф. Рильський, П. Г. Житецький, Ф. О. Вороний, К. В. Шейковський та багато інших. Першу таку школу у 1859 р. відкрили у Києві студенти, а за два роки їх уже стало 68
[210, с. 127].
У 1862 році Ушинський, Корф і Вессель, а також Полтавська громада обстоювали, щоб наука в недільних школах відбувалася народною мовою, але офіційного дозволу про рівні права російської й української мови в школі не було. Вони це пояснювали тим, що прості люди використовують у повсякденному спілкуванні українську мову, а російська мова є книжною і панувала в основному серед дворянства, але в серпні цього року недільні школи за розпорядженням були закриті[211, с. 118].
Важливо зазначити, що Чернівецька вчительська семінарія з 1910 р. мала уже український відділ, а університет - кілька українознавчих кафедр. У 1900 - 1914 рр. українська мова застосовувалася вільніше в освітніх закладах Галичини, ніж підросійської України, де українською мовою не проводили навчання ні в початкових чи середніх школах, ні у вищих навчальних закладах. Разом з тим, в університетах Галичини українською мовою викладали лише суто українознавчі предмети, а загальноосвітні й технічні дисципліни, медицина, право тощо українською мовою взагалі не викладалися. Боротьба за український університет, як зазначає у своїй праці Ю. Шевельов, супроводжувалася політичними репресіями з боку імперських урядів.
Відчутне розширення функціонування української мови відбулося у період Центральної Ради, яка розпочала вживати заходи по створенню українських шкіл, учительських кадрів, українізації вузів, організації вивчення української мови, ліквідації неписьменності серед насе