Розділ 2. Чинники формування і розвитку сільськогосподарського виробництва в Чернівецький області.
2.1. Природно-ресурсна складова сільськогосподарського
виробництва
Сільське господарство є специфічною сферою виробництва, головною особливістю якого є наявність землі, як основного засобу виробництва. Земля, не є продуктом лише людської діяльності, її розміри неможливо збільшити, при правильному використанні в сільському господарстві земельні ресурси не тільки не втрачають своїх якостей, а навіть покращують їх тоді як інші засоби виробництва поступово зношуються або не замінюються.
Важливою особливістю сільськогосподарського виробництва є сезонність, яка призводить до нераціонального використання трудових ресурсів, зумовлює залежність сільського господарства від природних умов, спричиняє нерівномірність надходження продукції і грошових прибутків відповідно до сезонів.
Зазначені особливості багато в чому зумовлюють вплив природних чинників на розміщення галузей та спеціалізацію господарства, порівняно з соціально-економічними та екологічними. Вплив природних чинників полягає, перш за все, в тому, що сільськогосподарські культури потребують відповідного поєднання природних умов, необхідних для їх продуктивного розвитку. Тривалість вегетаційного періоду, потреба в теплі, світлі та якості ґрунту для різних сільськогосподарських культур неоднакова і, як наслідок, маємо відмінності в географії поширення та видовому складі культур і можливості їх поєднання у відповідні системи сівозмін. Вплив природних чинників на розміщення тваринництва проявляється здебільшого через кормову базу.
2.1.1. Особливості території регіону
Усю сукупність дії чинників на розвиток та ефективність функціонування сільськогосподарського виробництва можна зрозуміти лише на підставі аналізу територіальних особливостей ландшафтної структури регіону. Мається на увазі територіальні поєднання компонентів природних умов і ресурсів, їх взаємодія з господарськими комплексами та прояви і впливи антропогенного перетворення довкілля (див.рис.2.1).Територія Чернівецької області розташована на межі різнотипних природних, історико-географічних, етнографічних і виробничо-господарських комплексів і систем якраз в зонах найактивнішої їх взаємодії і зв'язків. Тут знаходиться зона контактів стародавньої Східно-Європейської платформи, зокрема її південно-західного крила (Волино-Подільської плити), з молодою (альпійською) Карпатською складчастою гірською системою. Між ними розміщена амортизуюча контактна структура - Передкарпатський крайовий прогин. Результатом взаємодії цих структур є різноманітність будови території, активність тектонічних процесів, висока сейсмічність.
Стародавні гірські породи залягають на глибині і виходять на денну поверхню по берегах стрімких урвищ у долині р.Дністер та на крутосхилах в горах. Сучасний рельєф території значною мірою визначається типом і заляганням четвертинних відкладів.
Поверхневі четвертинні відклади представлені відкладами русел, заплав річок, днищ балок і ярів (галечники, гравій, пісок, супісі, суглинки, глини, намули, торф), днищ гірських потоків (галечники і гравій з брилами і валунами). Гірська південно-західна частина вкрита елювіально-алювіальними відкладами (гравій, глина, супісі). По вузьких долинах гірських річок залягають алювіальні відклади (галечники з валунами, піски, супісі, мули, суглинки, глини). По долинах допливів річок Сірету, Черемоша, Пруту, Дністра поширені нерозчленовані алювіально-делювіальні відклади (гравій, піски, супісі, суглинки, глини, намули, заторфовані відклади). На терасах цих річок розвинуті алювіальні відклади (гравій, галечники, піски,
супісі, суглинки, намули, торф, глини). Більшу частину території Прут-Дністерського межиріччя займають елювіально-делювіальні відклади вододільних рівнин межиріч та їх схилів (супісі і суглинки, зрідка глини лесоподібні з горизонтами викопних грунтів). Хотинська і Чернівецько-Сторожинецька височини вкриті алювіально-делювіальними утвореннями (глини і суглинки із галечника). Передгір'я як Прут-Сіретське межиріччя вкрите делюваіально-алювіальними утвореннями (піски, супісі, суглинки, глини). По долині р.Дністра та його допливів місцями на денну поверхню виходять дочетвертинні породи [30].
Здатність поверхневих четвертинних відкладів до руйнування зумовила значну розчленованість території Чернівецької області. Більшість території має глибину розчленування до 100 метрів, перевищення вододілів над тальвегами. На Прут-Сіретському межиріччі, в центральних частинах Заставнівського і Кіцманського районів, в Герцаївському та на півночі Сокирянського, Кельменецького, Хотинського районів вона сягає до 150 м, а на Хотинській височині і по долині р.Дністра - 150-250 м. Гірські райони характеризуються глибиною розчленування від 250-300 м (Путильське низкогір'я) до 400-500 м по гірських хребтах [168].
Територія області характеризується строкатістю густоти розчленування поверхні. Значна частина території Заставнівського і Кіцманського районів, окремі місцевості Сокирянського, Кельменецького, Вижницького, Сторожинецького районів мають густоту розчленування порядку 0,5 км/км2. На рівнині і в Прут-Сіретському межиріччі переважають місцевості з густотою розчленування 1-2 км/км2. Лише в окремих місцях цей показник сягає 2,5 км/км2. Натомість він переважає в передгір'ях, а в гірських місцевостях становить 2,5-3 км/км2 і більше [168].
Розчленованість поверхні чітко проявляється в зональності величин кутів нахилу поверхні. По долинах річок Пруту, Черемошу, Сірету та їх допливів пересічні кути нахилу сягають 2о, в Прут-Дністерському межиріччі і на Сіретському передгір'ї переважають нахили 2-6о, на Прут-Сіретському межиріччі і в окремих місцях Прут-Дністерського межиріччя - 6-8о , а на Хотинській височині - до 10 о. Гірські райони характеризуються нахилами поверхні від 10-11о (крайові і серединні хребти) до 16-23о (високогірні хребти на південному заході) [168].
2.1.2.