РОЗДІЛ 2
НЕЗАКОННІ ДІЇ У РАЗІ БАНКРУТСТВА: ЮРИДИЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ, СУЧАСНИЙ
СТАН ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ І ШЛЯХИ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ
2.1. Об’єкт і предмет незаконних дій у разі банкрутства
Об’єкт злочину дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, установити його
суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діянь, а також
відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань [140, с. 89].
Проблема об’єкта злочину в науці кримінального права є дискусійною. Як відомо,
у 1920-і роки А.А. Піонтковскький сформулював ідею про те, що об’єктом злочину
є суспільні відносини [208, с. 129 – 130]. Надалі у багатьох наукових працях
розвивалася й обстоювалася саме ця точка зору [66, с. 19 – 31; 138, с. 4; 137,
с. 11 – 26; 205, с. 28 – 29; 242, с. 13 – 21].
О.М. Готін, розглядаючи кримінально-правові заборони в системі елементів
механізму правового регулювання, дійшов висновку про те, що в разі вчинення
злочину неґативного впливу зазнають не просто суспільні відносини, а лише ті з
них, які утворюють правопорядок, тобто правовідносини. Виходячи з цього, вчений
запропонував вважати об’єктом будь-якого злочину саме правовідносини [74, с.
242; 75, с. 5].
Окремі науковці минулого і ряд сучасних дослідників розуміють під об’єктом
злочину соціально значущі цінності, блага й інтереси, охоронювані кримінальним
законом [158, с. 202]. Наприклад, П.С. Матишевський вважав, що об’єкт як
елемент складу злочину – це цінності, які охороняються кримінальним законом,
проти яких спрямовано діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду
[181, с. 72]. Так само визначає об’єкт злочину і П.С. Берзін, який зробив
відповідний висновок на підставі докладного аналізу точок зору, висловлених у
доктрині щодо розуміння об’єкта злочину [22, с. 9 – 31]. П.С. Матишевський
стверджував, що структурними частинами цінностей є три їх різновиди: 1)
суб’єкти суспільних відносин; 2) блага, що належать цим суб’єктам; 3) предмети,
залучені у сферу цих відносин [181, с. 70].
Є.В. Фесенко також розуміє під об’єктом злочину цінності, тобто різноманітні
об’єкти матеріального світу, у тому числі й саму людину, які мають істотне
позитивне значення для окремих осіб, соціальних груп і суспільства в цілому
[286, с. 9; 287, с. 75]. На його погляд, до структури цінностей входять:
1) потерпілі; 2) їхні права й інтереси; 3) соціальні зв’язки (дії, взаємодії та
взаємозв’язки); 4) блага (матеріалізовані й нематеріалізовані) [287, с. 77].
Позиція Є.В. Фесенка була піддана різкій, однак, на наш погляд, не зовсім
конструктивній критиці з боку В. Білоконєва, що зайвий раз привернуло увагу
наукової громадськості до проблеми об’єкта злочину в кримінальному праві [23;
24].
Існує думка, згідно з якою об’єкт злочину – це охоронювана кримінальним законом
соціальна безпека, тобто стан захищеності життєво важливих інтересів особи,
суспільства й держави, що зазнають злочинного посягання, за яке передбачено
кримінальна відповідальність [108, с. 31]. Компромісною виглядає позиція М.О.
Мягкова, який визначає об’єкт злочину як уреґульовані правом суспільні
відносини (правовідносини), що виникають із приводу певних цінностей, які
поставлені державою під кримінально-правову охорону [191, с. 148].
С.Я. Лихова довела, що сьогодні в юридичній літературі існує, принаймні, п’ять
більш-менш теоретично обґрунтованих концепцій: об’єкт злочину – блага; об’єкт
злочину – цінності; об’єкт злочину – суспільні відносини; об’єкт злочину –
людина; об’єкт злочину – правовідносини. При цьому жодна з цих теорій не може
претендувати на універсальність визначення змісту такого феномену, яким є
об’єкт злочину [169, с. 17 – 78].
У дослідженні об’єкта злочину, передбаченого ст. 221 КК України, ми виходитимо
з розуміння його як охоронюваного кримінальним законом суспільного відношення.
Такий підхід видається обґрунтованим з огляду на загальновизнане положення про
те, що право виступає реґулятором суспільних відносин. Кримінальне право
властивими йому засобами оберігає суспільні відносини, вреґульовані так званими
конструктивними (позитивними, реґулятивними) галузями права (конституційним,
цивільним, господарським, трудовим, земельним, екологічним тощо). У підрозділі
1.2 дисертаційного дослідження ми спробували довести, що кримінально-правова
охорона є важливою частиною єдиного правового механізму реґулювання відносин
неспроможності. Подібної точки зору дотримується С.Я. Лихова, яка під загальним
об’єктом злочинів розуміє ті відносини, що склалися в суспільстві, піддані в
його інтересах нормативному реґулюванню, охороняються кримінальним правом [169,
с. 73].
У доктрині кримінального права вирізняються такі елементи структури суспільних
відносин як об’єкта злочину: а) носії (суб’єкти) відносин; б) предмет, із
приводу якого існують відносини (чинники, які визначають факт виникнення й
існування такого взаємозв’язку); в) суспільно значуща діяльність (соціальний
зв’язок) як зміст відносин [66, с. 19 – 25]. Саме з цієї позиції ми
розглядатимемо об’єкт незаконних дій у разі банкрутства.
Досліджуючи його, ми беремо за основу традиційну чотириступеневу класифікацію
об’єктів "по вертикалі" (загальний, родовий, видовий і безпосередній) і
виокремлення на рівні безпосереднього об’єкта основного та додаткового об’єктів
(класифікація "по горизонталі").
Ознайомившись із літературою, у якій розглядаються проблеми кримінальної
відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності, можна зробити
висновок про те, що дотепер дослідники не виробили єдиного підходу до розуміння
родового, видового, а також основного безпосереднього об’єкта злочинів,
передбачених ст.ст. 218 – 221 КК України. Недостатньо висв
- Київ+380960830922