Розділ 2. ФЕНОМЕН СУФІЗМУ І ТВОРЧІСТЬ ШЕЙХА ҐАЛІБА
2.1. Релігійно-філософські аспекти індійського стилю
Суфізм є важливим складником індійського стилю. Мистецтво суфізму досягло
досконалості в Індії, яка тривалий час була країною вищої духовності. Для
індусів містицизм був наукою та основою життя. Так було в часи Махадеви та
пізніше, в часи Кришни. Потрапивши у цей щедрий ґрунт, зерно суфізму дало гарні
сходи [69, 11].
Поширення суфізму в перській літературі “спричинило революцію, яка призвела до
символізації мови, розриву образу та дійсності, яку він змальовує. З часом
символічні значення переходять у галузь об’єктивних мовних конотацій і самі
стають основою для побудови образу” [47, с. 216].
Суфізм уплинув на мову перської поезії. На першому етапі його вплив виявлявся у
зменшенні стилістичних та структурних труднощів, спрощенні поетичної мови
шляхом перенесення багатьох понять у словниковий фонд літературної мови.
Внаслідок цього впливу виник розрив між планом змісту і планом вираження,
подолати який вдалося завдяки лексикографічній роботі суфіїв, які складали
словники найуживаніших термінів та висловів у поетичному мовленні. Подальший
розвиток названих вище тенденцій призвів до того, що мова перської поезії
поділилася на два плани вираження: алегоричний та справжній. Водночас мова
поезії вбирає в себе суфійські конотації символічної лексики і показує
багатоплановість мовного та поетичного мислення у своїй практиці [47, с. 218].
Природа терміна суфізм, як і природа виникнення самого суфізму, є джерелом
суперечок у колах західних, а подекуди й східних науковців. У сучасній активній
лексиці турецької літературної мови вживаються слова суфі і тасаввуф; мотивація
їх з лінгвістичної точки зору певною мірою виявляє внутрішній зміст та
етимологію. Існують такі трактування цих термінів:
Походження терміна “суфі” від арабського слова “суф” (вовна), а “тасаввуф”
означає “той, що носить вовняний одяг” [160, с. 30].
Суфії – плем’я, відоме під назвою “суфон” або “савфон” (араб.), яке вело
аскетичний спосіб життя та служило у Каабі [160, с. 30].
Суфії – плем’я, відоме під назвою “савфат” (араб.), яке існувало ще до появи
ісламу, служило в Каабі та опікувалось паломниками [160, с. 30].
Суфі – похідне від арабського “сафо” (чистий).
Суфій – від “суфатех” (тоненька рослина) [86, с. 9].
Суфій – від акроніма ТSVF, який вимовляється арабською як тасаввуф. Усі чотири
літери містять 12 принципів, яких дотримуються суфії. Т – тарк (самотність),
Тубех (каяття), Тугха (доброчесність), S – Сабр (терпіння), Седх (чесність),
Сафа (чистота),V – Вуд (любов), Верд (зекір), Вафа (вірність), F –
Фард(відлюдність), Фагхр (бідність), Фана (знищення)[86, с. 10].
Суфі – від арабського “саффун” (ряд), (ніби суфії під час молитви раніше за
всіх утворювали ряд у мечеті) [23, с. 30].
Походження терміна “суфі” від арабського “суфа” (кам’яний виступ, де збиралися
прихильники та друзі пророка Мухаммеда) [77, с. 30].
суфі – прізвисько [77, с. 3].
Походження терміна „суфі” від грецького “софія” (мудрість) [77, с. 30].
Деякі західні сходознавці заперечували самобутність суфізму, і це спокусило їх
на заперечення арабського походження слів “суфі” та “тасаввуф” і звернення до
грецького слова “софія”. Але кількість таких учених досить незначна, а таке
пояснення не знайшло підтримки у науковців. Відомі сходознавці І. Гольдциєр, Р.
Нікольсон, А. Кримський, А. Арберрі та інші довели неправомірність цієї думки
[23, с. 31].
Відомий теоретик і великий знавець суфізму Абулкосим Кушейрі стверджує, що
слово “суфі” – просто прізвисько, оскільки цим ім’ям називають групу людей. Це
слово не є ім’ям, на яке можна натрапити в арабській мові, або ж знайти його
похідне [40, с. 7]. Доктор Ехсонуллох Істахрі та мислитель мусульманського
Сходу Ібн Халдун заперечують думку Кушейрі і вважають його трактування
неправильним [40, с. 8].
Ф. Толук та деякі інші сходознавці намагались пов’язати слово “суфі” з
арабським “суфа”. Але А. Кримський не погоджується з цим, стверджуючи, що
“такому поясненню не відповідає етимологія слова” [28, с. 10].
Так само і з теорією походження слова “суфізм”, “суфій” від термінів “саффун”,
акроніма TSVF, “сафо”, назви племен “савфат”, “суфон”, такі пояснення також не
узгоджуються з етимологією слова. Щодо терміна “суфатех”, то він не має ні
лінгвістичного, ні граматичного підґрунтя.
Стосовно розбіжностей у тлумаченні вищезгаданих термінів журнал “Аль Хилал”
писав, що найвірогідніше, слово суфій треба віднести до слова “суф” – вовна,
тому що інші варіанти суперечать метриці мови” [23, с. 31]. Ш. Сухраверді у
своїй праці “Авареф аль-Маареф” констатує, що суфії носили не розкішний одяг, а
простий вовняний. Доктор Ехсонуллох Істахрі [40, с. 8] казав, що на противагу
більшості заможних людей, які носили дороге вбрання, суфії носили вовняний
одяг, тому що він вважався одним з найгрубіших видів одягу [40, с. 8]. А.
Мухаммедходжаєв у своїй праці згадує ордени дервішів, в яких найкращому мюріду
після смерті мюршіда переходив його вовняний плащ [40, с. 9]. Сходознавець Карл
Ернст цілковито переконаний у тому, що слово “суфій” бере початок від
арабського слова “суф” (вовно) і доводить це [82, с. 42].
Поняття факір (ар.) та дервіш (пер.), які є синонімами і перекладаються як
бідний, найкраще засвідчують раннє ставлення європейців до суфізму. Європейські
вчені описують дервішів як бідних, які дотримуються усамітненого способу життя.
На підставі цього протестанти одразу ж звинуватили дервішів у тяжкій релігійній
помилці. Слово факір використовували службовці держави Монголів у Індії для
позначення не лише суфійських аскетів, а й немусульманських аскетів, йогів.
Британц
- Київ+380960830922