РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ ДИНАСТІЇ ПЕТРОКОКІНО І причини переселення її представників
до російської імперії
2.1. Родина Петрококіно на о. Хіосі
Дослідження родинних зв’язків «російських» Петрококіно дає можливість вивчити
історико-культурне середовище, у якій жили і діяли конкретні представники цієї
родини, простежити зміни їхнього соціального статусу і визначити місце, яке
вони займали в російському суспільстві. Але воно не буде повним без висвітлення
сторінок історії династії за місцем їх походження - адже на острові Хіосі
Петрококіно входили до реєстру 37 відомих аристократичних родів.
Сім’я – це той осередок суспільства, де людина проходить соціалізацію. Через
національні традиції, рідну мову, взаємини з родичами, прийняті в даній родині
моральні засади й обрядовість вона усвідомлює себе приналежною до даної
етнічної спільноти. Саме в родині, у маленькому мікросвіті, формується
національна самосвідомість і визначаються духовні орієнтири, що допомагають
індивідуумові адаптуватися в суспільстві. Значення сім’ї і родинних відносин
ставали ще більш відчутними і значущими в умовах еміграції. Для грека в Росії
важливо було пам'ятати, що він еллін, і нагадувати потомству про станову
приналежність та історичну роль предків. Найважливішим було не втратити своєї
особистості, свого «обличчя». Звідси особливе шанування національних традицій
на землі нової батьківщини. Це можливо було робити, оселившись в одному
кварталі, укладаючи шлюби всередині своєї етнічної групи, відвідуючи свою –
грецьку – церкву, налагоджуючи бізнес у партнерстві переважно з земляками.
Приклад Петрококіно, що оселилися в Російській імперії на ціле сторіччя, в
цьому відношенні специфічно показовий: тут ми бачимо ментальність не тільки
етнічну (ми – греки), але й острівну (ми – хіосці). Ось чому так важливо
звернутися до історичного відрізку часу, що передує появі Петрококіно в
Російській імперії.
Батьківщиною Петрококіно є Хіос (Chios, Chio, Skio) – один з найродючіших
грецьких островів в Егейському морі, розташований навпроти західного берега
Малої Азії між Лесбосом і Самосом. Його турецька назва – Сакіз-Адасі, що
означає „Мастиковий острів”, бо це єдине місце у світі, де росте
мастично-фісташкове дерево з унікальними цілющими якостями. Через своє вигідне
географічне розташування острів у різні історичні періоди опинявся у зоні
різних політично-релігійних конфліктів. З V століття до нашої ери за володіння
островом, що був членом першого афінського морського союзу, воювали Афіни і
Спарта. Пізніше Хіос тривалий час, до середини ХIV ст. н.е., знаходився під
владою візантійських імператорів. У 1346 р. генуезька торговельна компанія
завоювала і колонізувала острів, володіючи ним більше двох століть. Саме до
цього періоду відносяться перші історичні згадки про Петрококіно (1400 р.). У
1566 р. островом заволоділи турки. Під турецьким пануванням 130-тисячне
населення Хіоса, переважно грецьке, одержало великі привілеї: хоча воно
знаходилося під управлінням аги, але користувалося правом вибору посадових осіб
зі свого середовища і мало училище, відоме всьому Сходу. Особливістю Хіоса було
те, що він зазвичай служив місцем стоянки суден, що плавали між
Константинополем, Сирією та Олександрією - щорічно до порту заходило біля
тисячі кораблів. Головними предметами доволі значної торгівлі острова були
фрукти (помаранці, лимони та ін.), виноград, маслини, особливо мастика, шовкові
та бавовняні тканини місцевого виробництва, пшениця, худоба та сіль. У 1822
році, в період загострення боротьби за незалежність Греції, турки розорили Хіос
і вирізали значну частину християнського населення. 1881 року на острові стався
страшний землетрус, під час якого загинуло більше 3 тис. чол., а місто Хіос
майже повністю був зруйнований. З-під влади Туреччини острів Хіос вийшов лише у
1912 р., увійшовши до складу Греції.
Деякі фрагменти сімейної історії династії Петрококіно періоду проживання на
острові Хіосі вдалося реконструювати, спираючись на попередні наукові
дослідження та нововиявлені архівні матеріали. Вони дають можливість краще
зрозуміти роль вихідців з острова Хіоса в європейській історії в цілому та в
історії Російської імперії зокрема.
Згідно дослідженням Ф. Аргенті [493, p. 95-98, 119-128], вперше Петрококіно
згадуються в акті, складеному в Константинополі 17 жовтня 1400 р. з приводу
того, що дехто Петрококіно під час правління патріарха Антонія (1387-1396)
оженився, але місце його проживання в акті не зазначено. Родина оселилася на
Хіосі приблизно в XV столітті. Ми знаємо це з цитування у роботі Аргенті
латинського документа, знайденого в архівах Генуї, що був складений на Хіосі у
нотаріальній конторі в липні 1450 р. для засвідчення акту позики 100 дукатів
герцогом Петрококіно якомусь Елісу Сардето. Цей же герцог Петрококіно (або таке
ж ім’я мав його син) 10 листопада 1511 р. підписав четвертим у списку 30
представників знаті і народу острова Хіоса петицію до Генуезької республіки з
приводу суперечки щодо власності монастиря де ла Неа Моні з месіром Філіпом
Реканеллі та месіром Франческо Петеріо [493, p. 95].
Відомо також, що герцог Петрококіно помер на Хіосі в 1521 р. і незадовго до
своєї смерті, у 1518 р., подарував монастирю Святого Георгія (de Saint-Georges
Sycoussi) чотири будинки. Його могила була знайдена в 1920 р. під час розкопок,
здійснених археологом К. Куруніоті. Ці розкопки також відкрили руїни фамільної
церкви Петрококіно, названої на честь Святого Василія. У 1591 р. патріарх
Константинопольський Ієремія II назвав церкву Св. Василія найкращою з хіоських
церков і спеціальним декретом призначив її собором острова.
- Київ+380960830922