РОЗДІЛ 2
Визначення поняття та змісту провокації злочину
2.1. Провокація злочину як спеціальне питання відповідальності за співучасть у
злочині
Відомо, що термін „провокація” походить від латинського слова „provocatio”, що
означає збудження, схиляння, заклик до обурення. Провокувати, від нім.
provozieren – займатися провокаційними діями [63] [67 [63] Даль В. Толковый
словарь живого великого русского языка: В 4 т. – М.: Рус. яз., 1990. – Т. 3. –
С. 342.]. З точки зору дослідження провокаційної діяльності, таке визначення є
найбільш прийнятним, тому що правильно виражає основну закономірність його
походження та розвитку.
Для того, щоб вірно визначити кримінально-правову оцінку провокації, необхідно
розглянути її в двох аспектах: як соціально-філософське явище в широкому змісті
та як правове явище, тобто також соціальне, але у вузькому соціально-правовому
розумінні.
У широкому смислі слова провокація означає:
- підштовхування окремих осіб, груп, організацій на дії, які спричинять тяжкі
для них, іноді фатальні наслідки [64] [68 [64] Большая советская энциклопедия /
Глав. ред. Б.А. Введенский. – 2-е изд. – М.: Бол. сов. энцикл., 1955. – Т.
31-38. – С. 578.];
- засилання поліцією, розвідкою буржуазних держав до революційних організацій
провокаторів – зрадників, шпигунів [65] [69 [65] Малая советская энциклопедия /
Глав. ред. Б.А. Введенский. – М.: Бол. сов. энцикл., 1959. – Т. 3-6. – С.
583.];
- дія, спрямована проти окремих громадян, груп, держав і ін. з метою викликати
окрему дію, що потягнуло за собою тяжкі або згубні для них наслідки [66] [70
[66] Словарь современного русского литературного языка. – М.-Л.: Изд-во АН
СССР, 1961. – Т. 12. - С. 980.];
- зрадницькі дії, що вчиняються приватними агентами поліції та реакційних
партій (провокаторами), спрямовані на викриття, дискредитацію та у кінцевому
рахунку на розгром прогресивних революційних організацій [67] [71 [67] Большая
советская энциклопедия: В 30 т. / Глав. ред. А.М. Прохоров. – 3-е изд. – М.:
Сов. энцикл., 1975. – Т. 19-21. – С. 15.];
- підмовництво, спонукання окремих осіб, груп, організацій до дій, які можуть
спричинити тяжкі наслідки [68] [72 [68] Тихомирова Л.В. Юридическая
энциклопедия / Общ. ред. М.Ю. Тихомирова. – М.: Тихомиров, 1997. – С. 366.];
- зрадницька поведінка, підбурювання кого-небудь до таких дій, які здатні
потягнути за собою тяжкі для нього наслідки [69] [73 [69] Новий тлумачний
словник української мови: У 4 т. / Уклад.: В. Яременко, О. Сліпушко. – К.:
Аконіт, 1998. – Т. 2. – С. 345.];
- зрадницькі дії таємних агентів поліції з метою шпигунства та підбурювання
революційних організацій до таких дій, які мають призвести до послаблення,
розгрому цих організацій [70] [74 [70] Словарь русского языка: В 4 т. / Гл.
ред. А.П. Евгеньева. – 2-е изд. – М.: Рус. яз., 1983. – Т. 3. – С. 472.];
- таємне підбурювання намічених осіб до вчинення компрометуючих вчинків та
використання таких обставин для їхнього затримання і досягнення таким чином
поставлених цілей [71] [75 [71] Лазарев С.В. Бизнес и безопасность: Толковый
терминологический словарь / С.В. Лазарев, В.А. Порк. – М.: Инфра-М, 1995. – С.
244.].
В науці кримінального права провокація злочину традиційно розглядається в межах
теми „Співучасть у злочині”, як одне зі спеціальних питань відповідальності за
співучасть [72] [76 [72] Кримінальне право України: Загальна частина / За ред.
М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.-Х.: Юрінком Інтер-Право, 2001. –
С. 210-211.]. Річ у тім, що більшість вчених дотримуються позиції, згідно з
якою провокація злочину є підбурюванням до нього, тобто його спеціальним
різновидом. За радянських часів така точка зору майже не викликала ніяких
сумнівів.
Зокрема, проф. А.А. Піонтковський зазначав, що „провокатор, з точки зору
радянського кримінального права, хоча б він і викрив злочинця до закінчення
злочину, є підбурювачем до вчинення злочину” [73] [77 [73] Пионтковский А.А.
Учение о преступлении по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. –
С. 574.].
Вказаної позиції дотримується й В.С. Прохоров, який вважає, що всі випадки
провокаційної діяльності необхідно кваліфікувати як підбурювання до певного
злочину [74] [78 [74] Курс советского уголовного права: В 5 т. Часть общая /
М.Д. Шаргородский, И.И. Солодкин, С.А. Домахин и др. Отв. ред. Н.А. Беляев и
М.Д. Шаргородский. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. – Т. 1. – С. 619.].
Як одну з форм підбурювання провокацію розглядав і професор М.І. Ковальов.
Зокрема, він зазначає: „Цілком можливі випадки підбурювання з неправильно
зрозумілих інтересів служби чи яких-небудь особистих інтересів, коли
підбурювання має характер провокації до злочину та переслідує мету подальшого
викриття виконавця або супроводжується надією на те, що виконавець після
вчинення злочину буде викритим і покараним, а йому - підбурювачу - вдасться
уникнути відповідальності” [75] [79 [75] Ковалев М.И. Соучастие в преступлении.
Ч. 2: Виды соучастников и формы участия в преступной деятельности / Под ред.
М.А. Ефимова. – Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1962. – С. 91.].
Більш докладно розглядає проблему провокації професор Ф.Г. Бурчак. Критикуючи
позицію застосування провокації, під якою розуміється штучне створення злочинів
з метою подальшого їх викриття, в діяльності правоохоронних органів
капіталістичних країн, він заявляє про неможливість її виправданого існування в
нашій державі. Вчений зазначає: „І посадову особу, і приватну особу, яка
схилила іншу особу до вчинення злочину, з точки зору радянського права, слід
розглядати як підбурювачів, з усіма наслідками, що випливають звідси” [76] [80
[76] Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советс
- Київ+380960830922