РОЗДІЛ 2
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ТАВРІЙСЬКИХ ТАТАРСЬКИХ ДИВІЗІОНІВ
БЕШЛЕЙСЬКОГО ВІЙСЬКА
2.1. Політико-правові передумови формування Таврійських татарських дивізіонів
бешлейського війська у Криму
Виникнення Таврійських татарських дивізіонів бешлейського війська зумовлене
політико-правовою ситуацією, яка виникла і продовжувала існувати у Криму
напередодні і в ході приєднання Кримського ханства до складу Російської
імперії. Саме тоді пройшов злам однієї системи і створення на її уламках іншої,
але із використанням місцевих елементів; такими елементами і були ці
воєнізовані підрозділи.
Взагалі весь процес інкорпорації двох держав слід розглядати з періоду
отримання Кримським ханством „незалежності” до наступного протекторату
Російської імперії, що стало, по суті, останнім етапом розвитку
кримськотатарської державності.
Як відомо, із 1475 р. Кримське ханство перебувало під контролем Османської
імперії і мало досить широку автономію. Слід зазначити, що у Криму існували не
тільки регіони, які мали пряме підпорядкування Стамбулу; тут були розміщені й
потужні військові гарнізони Осяйної Порти. За такої автономії влада хана на
століття була суттєво обмежена і цілком залежала від позиції турецького
султана. До того ж, помітною військово-політичною противагою були сильні й
впливові бейські роди і особливо Ширинські, які від султана наділялися правами
трьохбунчужного паші і мали вирішальний голос при обранні хана. Цьому роду
належали величезні території між Карасубазаром та Керчю. Він же мав виключне
право укладати шлюби своїх юнаків із доньками ханської династії Гіреїв. Окрім
цього роду, менш впливовими, але дуже багатими і потужними були такі роди:
Барини, Кипчаки, Мансури, Седжуєти, Яшлави, Аргини, Даїри, – представники яких
складали аристократію Кримського ханства.
У ході переможних кампаній російського генерал-фельдмаршала П.Румянцева над
турецько-татарськими військами в Молдавії біля річки Ларги та Кагула у липні
1770 р. статус Кримського ханства остаточно почав залежати від Російської
імперії. У серпні 1770 р. Буджакська та Єдисанська орди, які входили до складу
Кримського ханства, уклали із російським урядом договір. Разом із тим,
Едичкульська та Джамбуйлуцька орди вийшли з-за Перекопу і намагалися
відкочувати на схід від Дніпра. Західні черкеси та кубанські ногайці прагнули
зберегти вірність ханській владі. Зовнішня кримська політика Російської імперії
очевидно домагалася максимально знекровити економічно, а, головне, – з воєнної
точки зору, – Кримське ханство через дипломатичні стосунки із складовими
частинами цієї строкатої держави.
Ставленик турецької влади Селім-хан ІІІ Гірей не зміг стримати 30-тисячне
російське військо генерал-майора князя В.Долгорукого та союзницьку 60-тисячну
ногайську кінноту. Кримське військо розпалося. У 1771 р. після нетривалої
облоги кримськотатарські військові загони відчинили ворота Перекопу. Невдовзі
російськими військами було взято Бахчисарай, Гезлєв, Карасубазар. Турецький
гарнізон здав Кафу, а Селім-хан ІІІ Гірей був змушений тікати з Ялти до
Стамбулу.
1 листопада 1772 р. в Карасубазарі між Російською імперією та Кримським
ханством було підписано договір про дружбу та союз. Де-юре визнавалася
незалежність ханства. Згідно із положенням документа, росіяни отримували
морські гавані, Кінбурн, а, головне, – отримали право розташувати свої війська
над протокою, поставивши під свій беззаперечний контроль Керч та Єнікале.
Згідно із положеннями Кючук-Кайнарджийського договору 1774 р. між Російською
імперією та Османською Осяйною Портою, остання була змушена визнати
незалежність Кримського ханства. З того часу Крим остаточно перейшов під
військово-політичний вплив Росії. Він втратив стратегічні об’єкти, опинився в
оточенні з трьох боків російськими землями та у постійній напрузі через
присутність військ недалеко від державного кордону. Султан, згідно із
договором, залишався лише релігійним главою кримських мусульман, зберігши за
собою права халіфа правовірних. Кримське ханство перетворилося на буферну зону
між Російської імперією та Осяйною Портою [1]. Забезпечуючи виконання пунктів
Кючук-Кайнарджийського договору, Росія вивела свої війська з території Криму.
Претендент на ханський трон Девлєт Гірей (який, безперечно, представляв певні
політичні сили), намагаючись отримати підтримку Османської імперії, навіть
погоджувався самотужки ліквідувати незалежний статус держави [2]. Безумовно, що
такі політичні сили мали бути підтримані Осяйною Портою, і у липні 1774 р. у
Криму висадився військовий десант на чолі із сераскером Алі-беєм. На початку
1775 р. Девлєт ІІІ Гірей захопив владу у Кримському ханстві. Між тим, у цій
державі швидкими темпами провадилася ревізія угод 1772 та 1774 р. Османський
уряд поновив призначення кримських суддів та митних чиновників. Він навіть у
суворій формі закликав росіян „відступити від незалежності татар” [3]. В умовах
загострення політичної ситуації в регіоні санкт-петербурзький уряд прийняв
рішення підтримати зазіхання на Кримське ханство калги-султана Шагіна Гірея,
який відзначався відданістю росіянам. 28 березня 1777 р. кримський диван
прийняв рішення про усунення Девлєта ІІІ Гірея від влади і запрошення до
престолу Шагіна І Гірея. Він виявився останнім кримським ханом, який правив з
1777 по 1783 рік [4].
У цей час кримський уряд офіційно звернувся до Росії з проханням про введення
на півострів її військового контингенту. Його прохання було задоволене, і
російські військові отаборилися в степовій частині – на узбережжі від Гезлєва
до Балаклави – і навіть
- Київ+380960830922