РОЗДІЛ 2
ПОЛІФОНІЧНІСТЬ КОНФЛІКТУ У ТВОРАХ
КОБЗАРЯ ПЕРІОДУ "ТРЬОХ ЛІТ"
2.1. Різноманітність форм вияву конфліктного протистояння в поезіях 1843-1847 рр.
У травні 1843 року поет разом з Є. Гребінкою виїжджає на Україну, яку не бачив майже чотирнадцять довгих років. Повертався на батьківщину вільною людиною, вже відомим поетом і художником, що багато пережив і відчув, передумав і зрозумів. Тепер він, Шевченко, "відкривав багато нового, того, що колись недоступне було для розуміння хлопцеві, що було поза вузьким світом підлітка, обмеженим високими й густими бур'янами, батьківською стріхою, дяківською стайнею й панським передпокоєм..." [174, 59]. Побачені картини кріпосницької дійсності перевершили усі його уявлення. Тому й зрозуміло, що все побачене й почуте на Україні посилило поетову наснагу до творчості, збудило в душі бажання допомогти рідній батьківщині й своїм землякам. Ось так починався новий період творчості поета, який згодом від останнього вірша "Три літа" отримав назву - період "трьох літ". І невипадково першими кроками стають поезії "Розрита могила" й "Чигрине, Чигрине".
Вивчаючи драматургічні елементи лірики Т. Шевченка, О. Чугуй писав: "Образ могили, як і раніше, наводив поета на думки про долю народу, що стогнав у кріпосницькому ярмі, а безпосередня зустріч з могилами у ролі художника-вченого лише посилювала ці роздуми, поглиблюючи переживання" [185, 57]. Поезія "Розрита могила", навіяна враженням від поїздки на Україну, побудована у формі діалогу героя з поневоленою батьківщиною, яка у своїй розповіді згадує про Богдана-сина та про синів, що "на чужині"... Скорботно звучать рядки, наповнені болем. Внутрішній тип конфлікту виявляється в питанні:
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно,
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш? [196, т. 1, 252].
Поезія має досить-таки драматичний характер думок, що передає психологічно-емоційний стан поета:
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває... [196, т. 1, 252-253].
Звернімо увагу на кульмінацію вірша, де використання енжамбеману контрастно підкреслює виразність авторської думки, наповненої вибуховою енергією, в якій жевріє надія на відродження в могилах того, що "схоронили старі батьки":
Ех, якби-то,
Якби-то найшли те, що там схоронили,
Не плакали б діти, мати не журилась. [196, т. 1, 253].
На думку В. Мовчанюка, "історичний факт розкопок, які проводилися на Україні, став лише поштовхом для створення концептуального образу пограбованої України, метафоричного відображення її історичного минулого й сучасного стану. У цьому образі відбилася реакція поета-патріота на суспільно-політичне становище України, глибокі переживання за її долю" [105, 35], бо крім зовнішніх ворогів-гнобителів, поет прямо говорить і про власних дітей словами матері-України, сфокусовуючись на образі Б. Хмельницького:
Ой Богдане, Богданочку!
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала. [196, т. 1, 252].
Такий неординарний підхід до трактування образу Б. Хмельницького з'являється у поезії Кобзаря під силою гнітючих вражень і думок від побаченого. "Поет оспівував Хмельницького за його звитяги, але не прощає йому угоди з царем, що мала для України трагічні наслідки. Шевченко порушує тему про відповідальність Хмельницького за нереалізовану можливість забезпечити незалежність України" [99, 130].
Глибоко схвилювала Шевченка зустріч з Чигирином, колишньою резиденцією Б. Хмельницького. Роздуми про долю колишньої козацької столиці лягли в основу відомого вірша "Чигрине, Чигрине", написаному в лютому 1844 року в Москві. Поезія нагадує попередню за своєю будовою, поєднанням роздумів і переживань, поглядами поета на національну історію. Хіба що в "Розритій могилі" об'єктом поетичних роздумів є "мати-Україна", в медитації "Чигрине, Чигрине" це місце займає образ резиденції гетьманів України 1648-1667 рр. - Чигирин. Поетів монолог надзвичайно схвильований, емоційний:
Над землею летять літа,
Дніпро висихає,
Розсипаються могили,
Високі могили -
Твоя слава... [196, т. 1, 254].
Але ще більшої сили набирають наступні рядки поезії, в яких звучить питання про найголовніше, підсилене анафорою "за що?"
За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра?? [196, т. 1, 254].
За допомогою зовнішнього конфлікту поет ставить свої питання народу, який вів визвольну боротьбу, але нічого крім "рути... волі нашої отрути" в результаті не отримав: невже не болить душа, що йде руйнування історичної пам'яті, народної самосвідомості? За переконанням Г. Клочека, "весь розпач поезії "Чигрине, Чигрине..." народжений інтуїтивним відчуттям основної біди тогочасної України - відсутністю національної еліти, спроможної взяти на себе відповідальність за долю нації, що опинилась у надзвичайно складному, навіть загрозливому становищі" [78, 184].
У другій смисловій частині твору поет змінює тон свого монологу і звертається до Чигирина, називаючи його "мій друже єдиний" [196, т. 1, 195], зі своєю сповіддю, в якій - і гіркий настрій іронії: "спи ж, повитий жидовою" [196, т. 1, 195], і біль. Саме тут констатуємо наявність внутрішнього конфлікту, що має зовнішній вияв:
Я посію мої сльози,
Мої щирі сльози.
Може, зійдуть, і виростуть
Ножі обоюдні,
Розпанахають погане,
Гниле серце, трудне...
І вицідять сукровату,
І наллють живої
Козацької тії крові
Чистої, святої!!! [196, т. 1, 255].
В останні дні 1844 року народжуються рядки поезії "Гоголю":
Всі оглухли - похилились
В кайданах...байдуже... [196, т. 1, 284],
яка тематично схожа до поезії "Чигрине, Чигрине". У поезії автор говорить про необхідність боротьби, протесту, подвигу, звертаючись до свого "брата"-колеги М. В. Гоголя, з яким особисто не був знайомий, але високо цінував його творчість. У своєму "Щоденнику" занотував: