РОЗДІЛ 2
ВЛАСНІ ОСОБОВІ ЧОЛОВІЧІ ІМЕНА ЖИТОМИРЩИНИ
ХVІ - ХVІІ СТ.
2.1. Чоловічі християнські імена на Житомирщині ХVІ - ХVІІ ст.
Власні особові імена людей - найбільш давній і найбільш автономний клас антропонімійної системи [171, с. 3] - були предметом дослідження багатьох мовознавців. Вивченню цієї антропонімійної категорії в Україні найбільше уваги приділяли Л.Л. Гумецька [32; 33], І.М. Желєзняк [44; 51], М.Л. Худаш [167], П.П. Чучка [172; 174], Р.Й. Керста [68], Р.І. Осташ [111; 112; 113; 117], І.І. Ковалик [70], І. Д. Сухомлин [150], Л.О. Белей [10], М.О. Демчук [35], Л.В. Кракалія [78] та ін.
Уявлення наших предків творили їхнє життя через посередництво антропонімів, із чого, як вважає І.Д. Фаріон, випливає "креативна функція пропріальної лексики: буття визначає характер імені - ім'я творить буття" [160, с. 72]. До запровадження на Русі християнства панували різні типи народних слов'янських власних імен, частково успадковані ще з праслов'янської доби, а частково з апелятивного фонду лексики рідної мови [34, с. 102]. З християнізацією на Русь із Візантії в обіг увійшло понад 300 (із кількох тисяч) канонізованих, тобто узаконених церквою і записаних у святці, імен грецького, латинського та староєврейського походження, з яких лише кілька десятків стали вживаними [101, с. 55; 179, с. 597].
Не відразу наші предки відмовилися від своїх традиційних язичницьких імен, звичаїв та обрядів і засвоїли християнські імена. Довго ще "нове співіснувало або й поєднувалося із старим" [167, с. 150], "язичницькі імена довго протиборствували християнським" [179, с. 597], "тривала стійка боротьба проти нецерковних імен" [101, с. 54] - період (від середини ХІ до ХІV ст.) русько-візантійського іменного дуалізму [179, с. 597], або антропонімних ножиць. Особі при хрещенні надавали християнське ім'я, а в сім'ї, колективі її називали світським (слов'янським) іменем [179, с. 597].
Л.О. Белей у статті "До питання про християнізацію іменникa українців" заперечує тезу про непримиренну боротьбу церкви зі слов'янськими іменами, яка, за його словами, стала "аксіомою слов'янської (у т.ч. й української) ономастики" [9, с. 5]. Проаналізувавши природу й функції слов'янських і християнських імен, дослідник стверджує, що "з появою християнських імен розпочався історично тривалий еволюційний, а не революційний процес формування багаточленної системи номінації українців, коли кожен з антропонімних класів як традиційних, так і запозичених залежно від своєї природи займав відповідну функціонально-стилістичну нішу в структурі української мови" [9, с. 7]. Пор.:
християнські іменадохристиянські імена1) творять замкнуту, суворо кодифіковану систему;
2) присвоюються особі один-єдиний раз на все життя;
3) єдиний мотив присвоєння - надати охрещеній дитині небесного заступника;
4) фундамент для становлення та подальшого розвитку офіційно-ділового стилю в українському мовотворчому процесі.1) творять відкриту систему, їх кількість становить не менше 1000;
2) тимчасовість - характерна ознака язичницького імені;
3) численність мотивів присвоєння, які мають прагматичний, побутовий характер;
4) функціонування спочатку виключно, а згодом - головним чином у народнорозмовному мовленні [9, с. 5-7]. На період ХVІ - ХVІІІ ст. календарні імена візантійського походження в різних фонетичних, морфологічних і словотвірних варіантах становлять понад 90% імен [179, с. 607]. Зокрема іменни?к Житомирщини ХVІ - ХVІІ ст. містить 96,15 % християнських імен, носіями яких є представники нижчих верств населення (5625 носіїв із 5850), і більше 83,4 % - представники вищих верств суспільства (2335 носіїв із 2800), які в адміністративно-юридичних документах виступають переважно в адаптованій фонетичній та словотвірній формі: "други(и) па(с)ту(х) Ми(с)ко, трети(и) w(в)ча(р) Семенъ, че(т)ве(р)ты(и) Юрокъ, пяты(и) свина(р) Якубъ, шо(с)ты(и) Ми(с)ко плугато(р), семы(и) шинъка(р) Ти(м)ко, w(с)ми(и) хлопецъ-погони(ч) Ва(с)ко" (1630 ЖК 8, 296); "и(з) боярами чо(р)ногубо(в)скими старо(с)тва Wвру(ц)ко(го) на (и)ме Денисо(м) Крукомъ, Ко(с)тюко(м) а Иваномъ Таре(л)ками, Миною Бо(в)суномъ, Свиридо(м) Миниче(м) и Ивано(м), во(з)но(го) зя(т)емъ, Дми(т)ромъ Wлизаровичо(м), Трухоно(м) Бо(в)суномъ, Федоро(м) а Е(с)комъ Цыбу(л)ками, Я(ц)ко(м), Василе(м), Wлисее(м), // Иваномъ Же(в)жиками чо(р)ногубо(в)скими" (1606 ЖК 4, 426-426 зв.); "на справе и потребе и(х) мл(с)ти п-нов Ма(т)фея, Ге(р)мана, Ма(к)сима, Ма(р)ка и Федора Федоровичо(в) а п-но(в) Васи(л)я и Яна, Гелияша А(н)дреевичо(в) Трипо(л)ски(х)" (1630 ЖК 8, 501 зв.); "противъко Марътинови Ли(с)ковъскому, Ми(с)кови Скрипъци, Павълови Лашенъкови, Саве Лохоцъкови, Анътонови Рапъчекови, Процикови Якубовому синови, Филонови Столярови, Павълови Якубовому сину, Якубови Ляхови..." (1650 ЖК 13, 547); "с по(д)даными своими пилипо(в)скими на (и)мя Степа(ш)комъ, Wлексою, Ивано(м) Рома(ш)ковичо(м), А(н)дроно(м)" (1586 ЖК 1, 190).
В ономастичній літературі імена, якими називали наших предків під час обряду хрещення, називають християнські, церковні, церковно-християнські, греко-християнські, календарні, церковно-календарні, канонічні, православні, хресні, хрещені (хресні краще, бо хрестили не ім'я, а людину [180, с. 178]). У дослідженні будемо використовувати для позначення цієї категорії назв термін християнське ім'я?.
Подібно до променя світла, який заломлюється при переході з одного середовища в інше, запозичення особових імен з мови в мову супроводжуються змінами (переробкою, адаптацією) [101, с. 58], які призводять до витворення іменних варіантів??. Сьогодні єдиної класифікації іменних варіантів ще не створено. Залежно від онімного матеріалу та принципів дослідження, мовознавці у працях розглядають різну кількість їх типів. П.П. Чучка виділяє класифікаційні критерії іменних варіантів у межах одного гнізда: структурний, генетичний, чи етимологічний, експресивний, частотний, хронологічний, просторовий, жанровий і віковий, чи об'єктно-віковий. За структурним принципом учений групує ї
- Київ+380960830922