РОЗДІЛ 2
ЖАНРОВО-СТИЛЬОВА СПЕЦИФІКА
ПРОЗИ В.ДРОЗДА
В.Дрозд як письменник-прозаїк, автор великих епічних полотен утвердився в українській літературі не одразу. Ще двадцятирічним юнаком письменника було прийнято до Спілки письменників після виходу в світ першої збірки новел і оповідань "Люблю сині зорі". А до того - юнацьке захоплення віршуванням, перше "биття" за "контрреволюційну" поезію "Берізка". Проте прагнення вилити на папері враження від спілкування з оточенням (а як журналіст В.Дрозд не міг уникнути такого спілкування) змусили письменника перейти до прози. Про це сам автор свідчить у романі "Пришестя": "Я досить рано перестав писати вірші, зрозумівши свою поетобездарність, та й сковувала мене віршована форма, проза обіцяла стратегічного простору..." [71, 210].
Проза В.Дрозда - багатожанровий, різностильовий масив творів, різних в ідейно-тематичному плані, проте споріднених єдиним духом, чи, як сказав би В.Бєлінський, єдиним пафосом. Письменник звертався як до традиційних епічних форм, таких, як новели, оповідання, повісті, романи, так і винайшов індивідуально авторський спосіб подачі матеріалу у прозі. Яскравим прикладом цього став біблійно-агіографічний роман-спогад "Листя землі" - своєрідна Книга буття українського народу протягом століття. Варто відзначити, що В.Дрозд привілей надає великій епічній формі - роману. Захоплення письменника рефлексивними відступами не завжди доречне й можливе в малій епічній формі, тому жанр роману дає можливість не обмежуватись у процесі висловлення думки на письмі.
Цікаво, що деякі твори В.Дрозда піддаються жанровим дефініціям досить умовно. В одних виданнях вони називаються романами, в інших - повістями (як, наприклад, "Ирій", "Земля під копитами"), чи оповіданням/новелою ("Білий кінь Шептало"). У таких випадках варто, звичайно, в першу чергу орієнтуватись на думку автора, проте не завжди вона може бути об'єктивною. У подальшому аналізі спробуємо з'ясувати реальне жанрове означення таких творів, спираючись на теоретичні джерела.
У цьому розділі ми спробуємо об'єктивно й обґрунтовано підійти до виділення двох пластів прози В.Дрозда. На такий поділ нас наштовхнула думка С.Андрусів про те, що усі твори письменника можна поділити на дві групи - такі, що їх міг би написати "хтось інший" (реалістична проза), і такі, що їх міг би написати тільки В.Дрозд (так звана химерна проза) [3, 322].
До першої групи можна віднести твори, які отримали свого часу "зелену вулицю". Це переважно оптимістичні твори про українське село, про героїв-революціонерів ("Новосілля", "Добра вість" тощо). До творів другої групи належать ті, які були свого часу вистраждані душею, але не прийняті тогочасною системою ("Вовкулака" ("Самотній вовк")", "Катастрофа", "Ирій" тощо).
У межах цього розділу ми спробуємо показати жанрово-стильові особливості як реалістичних творів, серед яких немало справді талановито написаних зразків, так і риси суто "дроздівської" прози, в якій яскраво простежується та особливість, про яку неодноразово зазначав сам письменник, - важливо "що сказати", а не "як сказати". Тобто головне в творі - не література, а душа. Стиль, форма - лише тло, яке послуговується змісту.
2.1. Реалістичні твори
Перша група творів, яку виділяємо, - твори реалістичні. У період творчої боротьби, спрямованої на відстоювання права на життя повісті "Ирій", письменник отримав пораду від одного видавця - "Пишіть, як усі, і буде вам зелена вулиця..." [66, 25]. Згодом цю фразу В.Дрозд вкладе у вуста Бермута з роману "Спектакль". Перші спроби пера були спрямовані на подачу оптимістичного матеріалу на селянсько-колгоспну тематику, або життя й боротьби окремої сильної особистості. У період 60-70-х років ХХ століття були написані біографічні романи "Ритми життя", "Дорога до матері", що поєднані спільною тематикою, - оповідь про родину академіка О.Богомольця; та романи "Добра вість", "Ювеналій Мельников" - про революціонера-демократа Ювеналія Мельникова. Ці невеликі за обсягом романи вимагали від письменника кропіткої роботи, оскільки біографічний роман потребує документального підтвердження. Робота в архівах дала В.Дрозду правдивий матеріал, подальше користування яким, проте, скувало й деіндивідуалізувало мову письменника. Суворі межі історичного роману не дають можливості розвитку письменницької думки, фантазування і зміни дійсності. Через це, можливо, письменник і вдається до композиційного поєднання авторського слова й сухої мови канцелярських документів, пов'язаних зі справою Ю.Мельникова: "... певен, роман-біографія "Добра вість" міг бути художнішим, якби я з такою впертістю не зосередився на його документальності" [66, 26]. Гіркий досвід роботи над історико-біографічним романом призвів до того, що В.Дрозд лише в останні роки свого життя повернувся до нього, створивши велике епічне полотно "Сто літ любові" - історію життя, страждань і пригод великої родини Фещенків-Чопівських - українських емігрантів із міцним національним корінням.
До реалістичних творів можемо віднести роман про жінку-юриста "Інна Сіверська, суддя". В.Дрозд при розкритті центрального персонажа твору мав певну свободу слова, чим і скористався. Відчувається, що роман написано у відповідності з життєвою позицією самого автора. В.Дрозд завжди виступав проти економічно-кримінальних операцій, спрямованих на особисте збагачення. Це пізніше простежується на прикладі його пригодницького роману "Злий дух. Із житієм". До того ж маємо надати належне чоловікові-письменнику, який намагається розкрити психологію жінки. Правда, образ вийшов дещо "ідеологічно правильний". Інна Сіверська - не жінка, а машина, яка ставить на перше місце роботу, а коли серце хоче нагадати про те, що вона земна, тілесна, жінка-суддя відхрещується й тікає від почуттів. Проте письменник залишається вірним собі, подавши заключну картину роману, в якій Сіверська, милуючись ідилічною картиною прогулянки сім'ї, плекає думку, що колись і вона має отримати своє щастя.
Твір має компо