РОЗДІЛ 2
ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЕННЯ ТЕКСТІВ ПРІЗВИСЬК
2.1. Прізвисько як текстотвірний чинник
На сучасному етапі розвитку мовознавчої науки відбувається зміщення інтересів дослідників від структурно-семантичного до комунікативно-функціонального аспекту вивчення мовних одиниць, зокрема й антропонімів. Новітня наукова світоглядна парадигма виходить за рамки усталених догм, формує простір для нового бачення проблеми. Наразі виникає потреба перенесення акцентів на прагматику мовного висловлювання, шляхи інтерпретації тексту.
Повідомлення, спрямоване на адресата, має організацію мовних засобів відповідно до ситуації та мети його створення, отже, реалізується в тексті певного змісту. Специфіка відображення в психіці людини образів інших людей полягає в тому, що це процес психологічного пізнання людьми одне одного, який уключає всі рівні психічного відображення, починаючи від відчуття й закінчуючи мисленням. Створення вербального образу є одним з найбільш поширених засобів характеристики об'єкта. Вербальний образ - це опис об'єкта словом. Його призначення - передати інформацію про об'єкт шляхом вербального опису, іншими словами - вербалізація в формі тексту [190]. Передача такої вербалізованої інформації здійснюється лише через комунікативний акт, у якому в діалогічній формі відбувається творення й інтерпретація тексту, постає уявлення про комунікантів, їхні установки й мету формування повідомлення. Саме про зумовлену діалогічність найменувань зауважував О.О. Потебня, говорячи, що внутрішня форма слова "передбачає вбудовану діалогічність, бо через неї слово, що сказане мовцем, дає напрям думці слухача", до того ж не обмежує розуміння слова [130, с. 27]. Таким чином, аналіз результатів номінації забезпечується дискурсивністю мовного повідомлення, тобто єдністю мовної практики та екстралінгвальних чинників, необхідних для розуміння тексту прізвиська.
Аналіз наукових джерел доводить, що з'ясування дискурсивних особливостей тексту проводиться як з комунікативних, так і з когнітивних позицій (як трансформоване знання). Це означає, що в наш час текст виступає в ролі не лише об'єкта, а й предмета лінгвістичних досліджень. За твердженням М.М. Бахтіна, "людина у її людській специфіці завжди виражає себе (говорить), тобто створює текст (хоча б потенційний)" [20, с. 319]. Розглядаючи текст з динамічної точки зору, Ф.В. Гумбольдт наголошував на тому, що "мова є не продуктом діяльності, а самою діяльністю" [47, с. 69-70]. Мова як процес мислительної діяльності адресанта виступає джерелом рецептивної діяльності адресата. На думку О.О. Селіванової, текст - "одна з найактивніших діяльностей соціуму, його існування й розвитку" [139, с. 12-13].
Дослідники прізвиськ, як і будь-яких інших антропонімів, розглядають лише такі поняття, як "мотивація", "мотиваційна основа" тощо, залишаючи без уваги те, що ці комунікативні структури власне є текстами, за нашим визначенням, "мотиваційними текстами". Окремим різновидом ми зазначаємо "тексти інтерпретаційні", які за своїм змістом відрізняються від мотиваційних, тому вважаємо недоречним їх ототожнювати. Не можна не звернути увагу й на тексти самих онімів. На наш погляд, обділяти увагою безсумнівний факт інформативної насиченості прізвиська поряд із мінімалізацією плану його вираження неможливо. Саме тому нами було зроблене припущення, що прізвисько теж є текстом.
Для доведення цього положення звернемося до визначення поняття "текст" у мовознавстві, літературознавстві та комунікативістиці, оскільки прізвисько - це продукт мовної діяльності людини, образного відтворення світу, що робить його близьким до фольклорного твору, актуалізуючий чинник процесу комунікації. Багатоплановість підходів до вивчення тексту зумовила неоднозначність його тлумачення. Розглянемо різні дефініції тексту з метою формування нового в ономатології поняття "прізвисько як текст".
2.1.1. Теорія тексту як джерело усвідомлення специфіки тексту прізвиська
У науковій літературі існує багато відмінних формулювань поняття "текст". Таке різноманіття зумовлене важливістю тексту для людини, складністю проблеми його дослідження й багаторічною традицією вивчення в різних сферах наук. Спробуємо проаналізувати існуючі наукові праці з метою визначення провідних характеристик-дефініцій тексту, які будемо брати за основу в нашому дослідженні.
На думку багатьох дослідників тексту, найбільш повним та конкретним є визначення, яке було дане І.Р. Гальперіним: "Текст - це витвір мовотворчого процесу, що має завершений характер, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений відповідно до типу цього документа, витвір, що складається із назви (заголовка) та низки особливих одиниць (надфразових єдностей), що об'єднані різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, що мають певну цілеспрямованість та прагматичну установку" [43, с. 18]. Таке розуміння тексту викликало полеміку серед мовознавців різних часів. Наприклад, В. Дресслер наголошує на тому, що це визначення звужує поняття "текст", відносячи його лише до писемної форми мовлення, та уточнює його таким трактуванням: "Текст розуміється на емпіричному рівні як структура будь-якого закінченого й зв'язного, незалежного й граматично правильного письмового чи усного висловлювання, чи на естетичному рівні як актуальна реалізація цього висловлювання" [54, с. 114]. Мовознавець О.С. Кубрякова також твердить про суперечливість окремих складників дефініції тексту, вона, зокрема, вказує на те, що низка текстів так і не були завершені авторами й нерідко закінчуються крапками; поряд з письмовими текстами можна виділити тексти усних виступів, а також тексти, записані на звуконосії; далеко не в усіх текстів є заголовки (рекламні тексти, оголошення тощо); не всі тексти можуть бути представлені як послідовність надфразових єдностей, якщо визнавати за особливі тексти написи типу "Вхід заборонено" [84]. На усній формі існування тексту наголошує й Д.X. Баранник, доводячи, що цей сюжет