Хордофони ранніх кочівників Євразії (VI ст. до н.е.- IV ст. н.е.).

розділ 2.1.3) конструктивні особливості музичного інструмента (нехарактерна для античних інструментів видовжена форма, кулястий виступ у нижній частині корпусу, особливий, нетрадиційний спосіб кріплення поперечки зі стояками), а також достовірно передана атрибутика сцени (костюми, головний убір, особливості обладнання горитів, форма посуду, ритонів і т.п.), яку було підтверджено археологічними знахідками аналогічних предметів у скіфських похованнях [41, с. 48- 49; 308, с. 272 - 274], переконують у тому, що грецькому торевтові був добре відомий реально існуючий музичний інструмент. Інакше він замінив би його звичним (принаймні за абрисом) грецьким інструментом. Зображення лір у значній кількості зустрічаються на виробах мистецтва місцевого, причорноморського виробництва [124].
Наведені вище докази дозволяють розглядати сахнівський інструмент як унікальне зображення скіфського хордофону, що реально існував. Аналіз морфології інструмента у сукупності з іншими наведеними фактами свідчать про його етнічну самобутність. Це дозволяє мені нарешті "поставити крапку" у більш ніж столітній дискусії щодо достовірності цієї пам'ятки. Вирішальним і беззаперечним доказом автентичності пластини, який не міг бути відомий на початку ХХ століття фальсифікаторам, є музичний інструмент, уміщений на ній. Керуючись міркуванням здорового глузду, жоден із фальсифікаторів не став би ризикувати, умістивши на пластину вигаданий інструмент, маючи під руками опубліковані зображення автентичних грецьких інструментів, що походять із території Північного Причорномор'я [210].
Вирішення проблеми етнічної належності "сахнівського" хордофона відкриває можливість для різноаспектного дослідження як самого інструмента, - його генези і побутування на обширних євразійських просторах "скіфського світу", так і з'ясування причин уміщення інструмента на пластину та його значення у композиції.
Типологічна класифікація сахнівського хордофона є досить складною. Видовжений корпус, який складає майже три чверті загальної довжини інструмента, кулястий виступ у нижній частині корпусу, кроткі й тонкі бічні стояки з насадженою поверх поперечкою-струнотримачем, - усі ці риси вказують на цілковиту протилежність до конструктивних особливостей як окремо взятого типу грецьких лір, так і кіфар, що відповідно свідчить про іншу генезу скіфського інструмента. Типологічним аналогом до скіфського інструмента є окремі екземпляри лір, які відомі за археологічними та іконографічними джерелами раннього середньовіччя Центральної та Північної Європи (рис. 58 а, б). К. Закс відносить ці інструменти до типу лір, проте зазначає, що не знає жодних джерел виникнення цього північноєвропейського типу і не може визначити, чи мав цей інструмент безпосередні зв'язки з грецьким та римським інструментарієм [362, с. 290]. Далі він пише: "Цей інструмент має витягнуту фору, яка з вигляду нагадує ріжок до взуття, що звужується до нижньої частини корпусу; він має плаский резонаторний корпус, окрему поперечку, а також шнурок для фіксації струн, обв'язаний навколо нижньої частини корпусу інструмента. Всі ці риси є більш типовими для Передньої Азії, ніж для Північної Європи [362, с. 291 ]. На жаль, автор не обґрунтовує свій висновок і не наводить жодних посилань на передньоазійські археологічні та іконографічні джерела, а також народний інструментарій з тих територій. Нез'ясованими залишились причини, з яких поза увагою видатного інструментознавця залишився сахнівський інструмент, про який ще в період між 1901 та 1930 р.р. писали А. Міллер, А. Мортільє, М. Ростовцев [353; 357] .
Останні дослідження, які стосуються походження цього окремого типу середньовічних хордофонів, доводять їх іранську (скіфську) генезу [104, с. 41 - 46).
Аналоги до скіфського хордофона зафіксовані археологічними матеріалами виключно в ареалах розповсюдження "скіфської культури" - це Середня Азія (Парфія) і Кавказ. Аналоги його існують також у давньоіранському інструментарії (ваза 525 - 404 р. до н.е. з Єгипту; таця з Перещепинського скарбу, VІІ ст. н.е. (рис. 59 а, б). У публікаціях досліджень музичних інструментів для означення цього типу користуються термінами "ліра", "кіфара". Для уникнення термінологічної плутанини (оскільки сахнівський та аналогічні до нього інструменти мають у собі риси, що загалом, притаманні більше лірам і в меншій мірі кіфарам), доцільно у подальшому викладі використовувати визначення "ліроподібний" інструмент, яке найбільше відповідає його характеристикам.
Тлумаченню та інтерпретації сцени на сахнівській пластині присвячено чимало досліджень [38, с. 104; 41, с. 39 - 50; 76, с. 83; 208, с. 18 - 27; 236; с. 95 - 101; 243, с. 6 - 7; 254, с. 46 - 56; 369, с. 808].
Учені вже давно прийшли до висновку, що сцена, зображена на пластині, має культово-міфологічний зміст. У центрі композиції, на кріслі, сидить богиня. Перед нею в уклінній позі зображено скіфа з ритоном (рогом для вина) (рис. 60). Цей фрагмент загальної сцени ідентифікують з аналогічними зображеннями, відомими з археологічних розкопів (золоті бляшки з курганів Куль-Оба, Чортомлик, Носаки та інш.).
Ідентифікація жіночої постаті є неоднозначною. Більшість дослідників вбачає у ній втілення скіфської богині Артимпаси [243, с. 6 - 7; 254, с. 53 - 54; 22, с. 65]. За Геродотом (ІV, 59) [68, с. 193], скіфська богиня Артимпаса є тотожною до грецької Афродіти Уранії. Вона втілювала багатства матеріального світу і пов'язувалась із середньою зоною Космосу [241, с. 208 - 209]. Артимпасу уважали божеством родючості, в основному, тваринної та людської. Важливою її функцією був захист і покровительство людського роду [38, с. 39]. Д. Раєвський уважає, що на пластині втілено образ верховної богині скіфів - Табіті [236, с. 87 - 109], яка у скіфській міфо-релігійній системі займає провідне місце. Вона - єдина з жіночих божеств належить до першого з трьох розрядів семибожного скіфського пантеону богів і ототожнюється з грецькою Гестією (Геродот, ІV, 59) [68, с. 193]. З