РОЗДІЛ 2
СПЕЦИФІКА ГОРЮЧОГО ЗАВАНТАЖЕННЯ ОБ'ЄКТІВ ЖИТЛОВОГО СЕКТОРУ. ОБГРУНТУВАННЯ ВИБОРУ
ГЕЛЕУТВОРЮЮЧОГО ВОГНЕГАСНОГО СКЛАДУ
Протягом останніх років найбільша кількість пожеж в Україні виникає у житловому секторі та складає від 71%,2 (2003 р.) до 83,8% (2006 р.). Більше половини загальних збитків припадає саме на ці пожежі. Пожежі у житловому секторі мають свої особливості, які пов'язані зі специфікою їх пожежного завантаження. Як наслідок, при пожежі в будівлях по висоті сходової клітки в межах 2-3-го поверхів (іноді 2-6) вище поверху, що горить, утворюється так звана "теплова подушка" з температурою 100-1500С, яку неможливо подолати без засобів захисту.
Максимальне значення середньооб'ємної температури у приміщені, де виник осередок пожежі, сягає 10000С, температура поверхні перекриття біля 9600С, стін - 8600С [4]. Бойові дії підрозділів пожежної охорони ускладнюються наявністю великої кількості людей, у тому рахунку дітей, інвалідів, людей похилого віку.
2.1. Аналіз горючого завантаження в квартирах
Горюче завантаження в будівлях неоднорідне, складові мають різні фізико-хімічними особливості при горінні. Для подальших розрахунків кількість горючих матеріалів приймались за середнім значення від загалу (табл. 1.2).
Вирішення задач, поставлених у роботі, викликає необхідність проведення великої кількості експериментальних досліджень. Проведення досліджень на усіх видах матеріалів, які застосовуються в житловому секторі, неможливе з об'єктивних причин. Тому в кожному з видів горючого завантаження були обрані найбільш поширені горючі матеріали, які їх складають. В якості складової деревини як виду горючого завантаження були обрані матеріали на її основі, що широко застосовуються в оздоблені квартир та матеріалів для виготовлення меблів, а саме деревинно-волокнисті плити та деревинно-стружечні плити. В якості складової пластмаси було обрано полівінілхлорид як найбільш поширений пластик, який у великих об'ємах присутній в квартирах у виробах на його основі: лінолеум, труби, рами, ізоляція кабелів, побутова техніка ін. Килими, одяг та оббивні матеріали меблів були включені в групу текстильних виробів. Для досліджень були обрані натуральне текстильне волокно - вовна та хімічне - лавсан.
2.1.1. Деревинно-волокнисті плити
Деревинно-волокнисті плити - це деревний матеріал, виготовлений у процесі гарячого пресування маси з деревних волокон, сформованих у вигляді килима. Ці волокна одержують шляхом пропарювання й розмелу деревинної сировини. Сировиною є відходи лісопильного й деревообробного виробництва. Для поліпшення експлуатаційних властивостей у масу додають синтетичні смоли, гідрофобізатори (парафін, церезин), антисептики й ін. Формування килима може здійснюватися у водному середовищі з одержанням плит однобічної гладкості (мокрий спосіб виробництва) або в повітряному середовищі з одержанням плит двосторонньої гладкості (сухий спосіб). При виготовленні плит способом мокрого пресування "виворіт" ДВП фактурою нагадує поверхню творогу з "сіточкою", як від вологої марлі. Звичайно одна сторона ДВП такою й залишається, а іншу іноді покривають плівкою (ламінують або каширують). Плити ДВП не бувають товстими, цього не дозволяє технологія. ДВП застосуються в будівництві, вагонобудівництві, виробництві меблів, столярних та інших виробів, а також при виробництві тари. ДВП, в залежності від густини, поділяються на м'які (100-400 кг/м3), напівтверді (>600 кг/м3), тверді (800-1100 кг/м3) та сверхтверді (950-1100 кг/м3) [69].
На сьогодні великого поширення в оздобленні стін у оселях набули плити МДФ. Абревіатура МДФ являє собою кальку з англійського MDF - Medium Density Fiberboard, що в перекладі з англійського означає "середнєгустине волокнисте покриття". МДФ-плити виготовляються методом сухого пресування мелкодисперсної деревинної стружки в умовах високого тиску й високої температури. Сполучним елементом є лігнін, який виділяється з деревини при нагріванні. Слід зазначити, що при виробництві МДФ-плит не використаються епоксидні смоли й фенол, небезпечні для здоров'я людини й навколишнього середовища.
Для досліджень були обрані ламіновані ізоляційно-оздоблювальні плити з густиною 1100 кг/м3.
2.1.2. Деревинно-стружечні плити
Деревинно-стружечні плити представляють собою спресовані в плиту стружки дерева. Виготовляється шляхом гарячого пресування крупнодисперсної стружки, одержаної з відходів деревообробки й деревини будь-яких порід, і введення термореактивної синтетичної смоли, а також гідрофобізуючих, антисептичних й інших добавок. Сорт ДСП визначається якістю поверхні. Відповідно до [70], плити першого сорту мають рівну шліфовану поверхню, не повинні мати поглиблень (виступів) або подряпин, парафінових, пилосмоляных або смоляних плям, сколов крайок, викрашування кутів, недошліфування, волнистості поверхні. Саме вони використовується у виробництві меблів. Галузь застосування така сама як і у ДВП, але у виробництві меблів та столярних виробів ДСП застосовуються в значно більших об'ємах.
Однією з особливостей горіння ДСП є те, що для її гасіння не достатньо зриву полум'я, у подальшому відбувається її самозаймання [71]. Для досліджень були обрані плити, що застосовуються у виробництві меблів з густиною 800 кг/м3.
2.1.3. Полівінілхлорид
Полівінілхлорид - твердий продукт білого кольору, ступінь полімерізації 100 - 2500. Густина полівінілхлориду складає при 200С 1,35-1,43 г/см3. Температура текучості - 180-2200С, скловання - 78-1050С. До температури 600С полівінілхлорид стійкий до дії HCl та HCOOH в будь-яких концентраціях, H2SO4 - до 90%-вой, HNO3 - до 50%-вой, CH3COOH - до 80% - вої. Полівінілхлорид не змінюється під дією луг в будь-яких концентраціях, промислових газів (NO2, Cl2, SO3, HF та ін.), розчинів солей Al, Na, K, Fe, Cu, Mg, Ni, Zn, Sn та ін. металів, а також бензину, керосину, олій, жирів, гліцерину, спиртів, гліколей.
Отримують полівінілхлорид полімеризацією по радикальному механізм