Розділ 2. Мовленнєва культура юридичної сфери
2.1. Мовленнєвий аспект юридичної діяльності
Для сучасної вищої освіти характерне велике розмаїття спеціальностей і спеціалізацій, за якими ведеться підготовка фахівців різних галузей науки, культури, народного господарства. І для кожного з них, як і для будь-якої людини, велике значення має мовний розвиток - здатність вступати у мовленнєвий контакт з людьми, сприймати чужі і продукувати власні висловлювання, виражаючи в них свої думки і почуття.
Класифікуючи і характеризуючи професії, психологи передусім звертають увагу на те, на який об'єкт спрямована діяльність фахівців. Тому й розрізняють групи спеціальностей в системах "людина - природа", "людина - машина", "людина - людина" тощо. Саме до останньої з названих груп належить спеціальність юриста.
Праця юристів, багатогранна і складна, має низку ознак, які відрізняють її від праці людей інших професій. Вона піддається правовому регулюванню. Плануючи свою діяльність у рамках виконання конкретних завдань, кожен працівник юридичної сфери зіставляє свої дії з нормами законодавства.
Юридичні професії дуже різноманітні. У книзі "Юридична психологія" В. Васильєва названі лише найпоширеніші: слідчий, прокурор, адвокат, суддя; експерт-криміналіст, державний арбітр, юрисконсульт, нотаріус, інспектор карного розшуку, інспектор митниці, дільничний інспектор, інспектор ДАІ, інспектор ВБОЗ. Усі вони тією чи іншою мірою стосуються правоохоронної, правозахисної, правозастосувальної діяльності [29].
А є ще законотворча діяльність, правова пропаганда, викладання юридичних дисциплін та ін. Звичайно, у навчальному процесі диференціювати аспекти професійної підготовки майбутніх юристів неможливо. Тому доводиться орієнтуватися на загальні характеристики юридичної діяльності. Зокрема, у професійній діяльності юристів виділяють такі сторони, як пошукова (пізнавальна), комунікативна, засвідчувальна, організаційна, конструкційна, соціальна. У більшій чи меншій мірі кожна з них притаманна будь-якій юридичній професії. І кожна з цих сторін юридичної діяльності так чи інакше пов'язана з мовленням, з конкретними його аспектами.
Тому немає сумніву в тім, що вимоги до мовлення мали б бути викладені у професіограмах юристів.
Проте цього не спостерігаємо. Навіть у згаданій праці В. Васильєва, у підрозділі "Короткі юридичні професіограми" [29: 238-288], йдеться про психологію юридичної праці, мовленнєві аспекти згадуються побіжно і здебільшого опосередковано. Зокрема, йдеться у професіограмах: дільничного інспектора - про опитування свідків, запротоколювання фактів; інспектора кримінального розшуку - про опис місця події, нагромадження доказів, аналіз і синтез отриманих відомостей; експерта-криміналіста - про пошук і аналіз фактів, складання плану дослідження, формулювання гіпотези, формулювання висновків, засвідчення фактів на місці події, складання акту дослідження; слідчого - про збирання, сприймання й аналіз інформації, отриманої у процесі допиту потерпілого, свідків, підозрюваного, грамотне (з юридичного, граматичного і стилістичного погляду) оформлення відповідних протоколів із дотриманням усіх вимог щодо змісту, побудови і мовного оформлення таких документів; судді - про сприйняття повідомлень усіх учасників судового процесу, проведення судового допиту, складання судових документів, уміння викласти вимоги закону простою, доступною для всіх мовою, відповідно до закону сформулювати судовий вирок; державного арбітра - про уміння вести засідання, сприйняття позиції кожної зі сторін, аналіз поданих аргументів, формулювання пропозиції щодо усунення причин конфлікту та обґрунтованого судового рішення; юрисконсульта - про забезпечення грамотності договорів, візування протоколів, підготовку матеріалів для арбітражу, пропаганду правових знань серед членів трудового колективу; нотаріуса - про налагодження контактів з клієнтами, дослідження документів, їх відповідності духу і букві закону, засвідчення документів.
Найбільше ж уваги приділено двом головним фігурантам судового процесу - прокуророві та адвокатові, у зіткненні позицій яких розвивається сценарій судового засідання. Кожному з них необхідні навички як писемного, так і усного мовлення, здатність правильно мислити, логічно і послідовно будувати свій виступ, давати аргументовані відповіді на висловлене опонентом. Для них "уміння висловити свої думки настільки важливе, як і уміння мислити, а вміння слухати і чути, в свою чергу, не менш важливе, ніж уміння говорити" [29: 248]. У їх розпорядженні повинен бути широкий риторичний інструментарій, запас синонімічних засобів висловлення думки, здатність вибрати найбільш точне, відповідне змістові думки слово, емоційно-експресивні засоби, адекватні обговорюваній ситуації, їх мовлення повинно бути бездоганним у технічному аспекті: чіткість вимови, правильність словесних і точність логічних наголосів, відсутність штампів, слів-паразитів, ненормативної лексики, граматично і психологічно необґрунтованих пауз, використання коротких реченнь як основної умови доступності усного мовлення. Для адвоката дуже важливо також уміти вести бесіду, викликати довіру у клієнта, коректно співпрацювати зі складом суду тощо.
Проте мовленнєва діяльність і прокурора, і адвоката не обмежується усною формою. Виступ під час судового засідання не може бути експромтом, для реалізації своєї мети під час судового засідання кожен з них мусить ретельно готуватися, зважувати доцільність кожного речення, кожного поставленого запитання, навіть кожного слова. А для цього здебільшого не досить буває плану чи тез виступу, потрібне використання нотаток, складання тексту виступу (який, проте, доведеться не зачитувати, а виголошувати, здебільшого без будь-якої опори на письмові заготовки).
Ось що говорить про свою роботу відомий російський адвокат Ф. Плевако:
"... Я прочитував папери, розмовляв з підсудним, викликав його на щиру сповідь душі, прислуховувався до доказів і складав собі програму, помітки про те, що і