РОЗДІЛ 2
Правосуб'єктність дочірнього підприємства
Господарський оборот зумовлює виникнення правових зв'язків між його учасниками, які наділені певним колом прав і обов'язків, що створюють собою таку категорію, як правосуб'єктність особи. Ступінь участі осіб у господарській діяльності визначається за допомогою саме цієї категорії. У свою чергу, включення особи до навіть вузького кола правовідносин робить її правосуб'єктною. Правосуб'єктність не належить до природних властивостей особи, її характер та зміст перебувають у залежності від характеру та змісту чинного законодавства, саме тому правосуб'єктність не просто соціальна, а визначена соціально-юридична властивість. Однак особа не може бути правосуб'єктною взагалі, її правові можливості завжди чітко окреслені. Виходячи з цього правосуб'єктність означає, з одного боку, наділення суб'єктів певними соціально-правовими можливостями, а з другого - встановлення їх меж [160, с. 39].
2.1. Господарська компетенція дочірнього підприємства
Однією з категорій, за допомогою яких розкривається зміст правосуб'єктності дочірнього підприємства як певної суспільно-юридичної властивості особи, в нашому випадку особи юридичної, є його правоздатність. Вивченню цієї категорії приділяли увагу такі вчені як, С.С. Алексєєв [3], В.І. Борисова [10], М. Брагинський [13], М.В. Венецька [15], В.В. Кудашкін [50], В.В. Лаптєв [52,53] та інші. Згідно із ст. 91 Цивільного кодексу України, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Як приклад, відзначимо, що такий же обсяг правоздатності юридичної особи закріплений і у Швейцарському Цивільному Уложенні, яке постановляє, що юридичні особи можуть придбавати усі права та вступати в усі зобов'язання, за винятком тих, що пов'язані з природними властивостями людини, як-от стать, вік або спорідненість (§ 53) [158]. Однак слід підкреслити, що теорія і практика західноевропейського права з цього питання не є одностайною.
За українським законодавством, цивільна правоздатність виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Така точність у визначенні моментів виникнення та припинення правоздатності юридичної особи, перш за все, має дисциплінуюче значення. Тільки в межах цих моментів юридичні особи мають право від свого імені бути повноправними учасниками цивільно-правових та господарських відносин. Таким чином, зазначена категорія містить у собі дві взаємопов'язані можливості: виступати які правосильна, і як зобов'язана особа, що підкреслює недостатність однієї лише здатності володіти цивільними правами та обов'язками для будь-якого з суб'єктів правовідносин. Кожен з них зацікавлений у здійсненні своїх прав і повинен виконати обов'язки, що лежать на ньому [31, с. 101].
На сучасному етапі, з урахуванням еволюції форм господарювання, коло прав і обов'язків, які здатна мати юридична особа, вийшло за межі принципу спеціальної правоздатності, за яким особа може брати участь лише у тих правовідносинах, що необхідні для досягнення поставлених завдань, та відповідають цілям діяльності, закріпленим в установчих документах. У сьогодні юридична особа наділена загальною (універсальною) правоздатністю, володіння якою дозволяє мати будь-які права і обов'язки, необхідні для здійснення різноманітних видів діяльності.
Правоздатність особи, в тому числі і юридичної, завжди характеризується конкретним змістом, який створюють майнові та особисті немайнові права і обов'язки, володіння якими дозволено законом. Однак наявність правоздатності не значить володіння конкретними правами та обов'язками, а становить лише необхідну передумову для появи в особи цивільних прав і обов'язків.
Слід відзначити, що правоздатність комерційних юридичних осіб має певні обмеження і може кваліфікуватись як спеціальна в окремих випадках. Вдалою є характеристика спеціальної правоздатності як обмеженого характеру можливості здійснювати права та виконувати обов'язки й конкретний, а не абстрактний, перелік можливих видів діяльності [ 50, с. 108]. Так, відповідно до п.3 ст.91 Цивільного кодексу України, окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Прикладом спеціальної правоздатності може служити ч.7 ст.2 Закону України "Про страхування", згідно з якою предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.
Однак ліцензування може мати й зворотну сторону, а саме не обмеження правоздатності юридичної особи, а її розширення. Так, наділення тільки державних підприємств можливістю здійснювати діяльність із виготовлення та реалізації наркотичних засобів та вибухових речовин, а також виготовлення грошових знаків (ст.4 Закону України "Про підприємництво"[103]) доповнює універсальну правоздатність цих осіб винятковими правами та обов'язками. Згідно з цією ж нормою, до кола суб'єктів, що можуть здійснювати ломбардні операції, окрім перелічених, входять і товариства з додатковою відповідальністю.
У свою чергу правове становище дочірнього підприємства як суб'єкта господарського права виражається в його господарській компетенції, до якої входять конкретні права і обов'язки, і без реалізації якої неможливе здійснення господарської діяльності. Такі права і обов'язки є суб'єктивними правами і обов'язками суб'єкта господарського права, що випливають із закону. Водночас дочірнє підприємство зберігає статус юридичної особи з усіма належними їй характеристиками, зокрема цивільною правоздатністю. Далі ми спробуємо зіставити й збалансувати категорії цивільної правоздатності дочірнього підприємства як юридичної особи та його компетенції як суб'єкта господарської діяльності.