РОЗДІЛ 2
ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНОГО ВІДЧУЖЕННЯ
В ОСНОВНИХ СФЕРАХ СУСПІЛЬНОГО БУТТЯ
Для розгляду соціального відчуження в основних сферах суспільного буття потрібно в якості аксіоми взяти тезу про вихідну соціально-духовну сутність людини, умовою життя якої є суспільство. Еволюціонуючи від однієї форми спільності до іншої, людина втрачає органічну єдність з первинними спільнотами, а їх самих із природним довкіллям. Але це відчуження з необхідністю призводить до формування нових спільнот, які, зберігаючи духовний зв'язок із попередніми, розкривають раніше небачені напрямки взаємодії між людьми в їх межах, що не завжди відбувається безболісно. Водночас ці напрямки, можливо й ефективні, історично необхідні, але не засвоєні як традиційні, звичні, породжують неадекватне їх сприйняття різними суб'єктами, що призводить до додаткової соціальної напруги в суспільстві, яке починає диференціюватись вже не лише за відношенням до минулого, але й до сучасних новацій. Це призводить до того, що мотивація соціальної поведінки починає здійснюватись за антагоністичними схемами "Я - Вони", "Ми - Вони", від чого недалеко до переходу до практики "ми - свої, а вони - чужі". Більше того, "вони" не просто "чужі", "вони - вороги", яких потрібно знищити, якщо вони не підкоряються нам за всіма напрямками нашого правильного розуміння своїх.
Досить цікавими в зазначеному плані є міркування А.Якимовича. Він пише: "Фігура Чужого, Ворога і Звіра виникає у всіх політичних і культурних колізіях людей. Ворога і Чужого клеймили і розвінчували, коли клеймили і розвінчували капіталістів або комуністів, нацистів або гнилих лібералів, сіоністів або антисемітів, глобалістів або антиглобалістів, або інших ворогів роду людського. Чужий зримо виростає на горизонті, коли відбувається боротьба з національними, класовими, релігійними та іншими неприємними людьми" [278,48]. Причому, автор відзначає природну об'єктивність такого поділу для людей, оскільки вони, так би мовити, природно-соціальні істоти, яким ще тільки потрібно створити себе в якості суспільно-соціальних істот.
Ситуація "чужого" серед "своїх", ясна річ, породжує насильство по відношенню до перших, але від нього страждають і другі - адже вони також вороги для когось. Проблемі насилля в історії людства присвячує своє аналітичне дослідження інший сучасний автор - Є.Рашковський. "Нетерпимість, - "пише він, - за визначенням, є психологічна і моральна передумова насилля. Насилля - начебто "нормальна" форма самовираження примусових сторін соціальності та історії" [197,61].У цьому ж річищі стаття К.Якимця "Своє та чуже" [277], Ю.Іщенка "Заздрість, нерівна рівність, нетерпимість" [98]. Не кажучи вже про класиків соціально-філософської думки, на яких ми будемо посилатись.
Схематично логіку об'єктивного самозародження й самовідтворення феномена соціального відчуження можна представити визначеним чином. Звичайно, можуть бути й суб'єктивні чинники, коли відчуження провокується свідомо, штучно. Але ми виходимо з того, що будь-яке суб'єктивне є продуктом об'єктивного. Цими міркуваннями зумовлюється зміст даного розділу.
2.1. Соціальне відчуження у сфері політичного життя
Сучасне українське суспільство перебуває в перехідному стані від закритого до відкритого, від тоталітарно-авторитарного до демократично-правового, від патерналістського способу мотивації індивідуальної поведінки до суб'єктно спрямованої та відповідальної, від моральної свідомості до правової, від підпорядкованості монопольній державній ідеології до плюралістичної і т. ін. Це не може не позначатись на певній розірваності духовного життя не лише суспільства в цілому, але й кожної людини зокрема.
Говорячи про феномен соціального відчуження у сфері політичного життя суспільства, потрібно акцентувати увагу на тому, що саме в ній відчуження є водночас індивідуальним і колективним. Якщо лише колективним, як на цьому наголошує М.Печерських, то це знімає відповідальність з політичних і державних лідерів, яким вигідна саме така постановка проблеми. І.Кравченко слушно зазначає: "Тут доречно задати запитання, чи можливий в політиці злочин без покарання і чи не надихається свідомість суспільства та авторів політики відчуттям безкарності? ...В ній неважко віднайти немало фактів свідомості і дій злочинного характеру. Вони, одначе, приводять до іншого, ще більш складного питання: де проходить межа між помилкою, заблудженням, прорахунком і злочином, і чи можна вважати злочином заблудження політичної свідомості і промахи практичної політики? ...В політиці, як відомо, подібне питання вирішується рідко. Між тим зовсім не очевидно, що некомпетентність, слабка виконавча дисципліна, невірні рішення, помилки політичних замислів чимось серйозно відрізняються від аналогічних дефектів технічного проектування, будівництва, наукового дослідження, перетворень природи і суспільства, що призводять до тяжких матеріальних наслідків і людських жертв" [119,24].
Крім цих міркувань, плідним методом аналізу феномена соціального відчуження в будь-якій сфері суспільного життя, надто ж у суспільно-політичній, може бути системно-структурний. З цією метою візьмемо визначення структури політичної системи суспільства: "...інтегрована сукупність політичної влади, суб'єктів, відносин, політичної організації і політичної культури суспільства, яка забезпечує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію" [185,267]. Отже, якщо немає подібної забезпеченості, маємо умови, які породжують відносини відчуження як всередині означених структурних складових політичної системи суспільства, так і між ними. Звичайно, що вкрай тяжко людині, яку сучасна європейська філософська антропологія визначає як "homo sapiens est homo demens" [156,107], організувати суспільне життя як виключно гармонійне.
Соціальне відчуження у сфері політичної влади. Визначивши зміст поняття політичної влади, можемо розкрити напрямки сам