РОЗДІЛ 2
СПЕЦИФІКА ВІДТВОРЕННЯ ДІЙСНОСТІ У ПІСНЯХ-ХРОНІКАХ
Дослідження жанрів українського фольклору, їх теоретичне опрацювання засвідчили певну прогалину у вивченні творів ліро-епосу. Йдеться про новотвори, як їх класифікують деякі дослідники [27, с. 41-56; 88, с. 34- 59; 189, с. 57-65], зокрема "співанки-хроніки" [36, c. 244], або ж "новини".
Ф. Колесса у статті "Українська народна пісня в найновішій фазі свого розвитку" відзначав, що "характерною ознакою живучої традиційної поезії є її пливкий стан, що потягає за собою постійну мінливість, постійне перетворювання і перероджування. Усна творчість ніколи не стоїть на одному місці, а постійно йде вперед, неначе проходить процес живого організму чи то здіймаючись угору у своєму розвитку, чи спадаючи вдолину, здобуваючи нові терени та рівночасно понехтуючи давні" [88, с. 35]. Саме таким оригінальним явищем у процесі фольклорної жанротворчості виявилися пісні-хроніки, які виникають та розвиваються і на сучасному етапі. Якщо українська народна балада уже понад півтора століття була об'єктом наукових розвідок - доповідей, статей, монографій, дисертацій, то пісні-хроніки стали предметом студій недавно. Це спричинило низку нерозв'язаних теоретичних питань. Вони стосуються насамперед термінології, критеріїв розмежування, наукової класифікації джерельного матеріалу, а також його структури та семантики. Пісні-хроніки принципово вирізняються за способом відтворення дійсності, яка є предметом розгляду в подальших підрозділах.
2.1. Проблема жанрової своєрідності пісень-хронік
В українській фольклористиці питання жанрової диференціації пісень-хронік порушується ще з ХІХ ст., коли розпочався активний процес їхньої фіксації. У збірках З. Доленги-Ходаковського, В. Залєського,
Я. Головацького, О. Кольберга цей народнопісенний пласт ще не виокремлювався з-поміж інших жанрів, а через певну подібність відносився переважно до дум чи баладних пісень. З появою перших наукових розвідок на цю тему відзначено певний поступ у вирішенні проблеми. В. Гнатюк,
Ф. Колесса вважали ці народнопоетичні зразки "новотворами". Зокрема,
Ф. Колесса писав, що "хоч народні маси поволі нехтують... пісні, що стають для них неактуальними, а то й незрозумілими, то рекомпенсантою, хоч далеко не повною, сеї втрати являються нові пісні, так звані пісенні новотвори" [88, c.36]. І. Франко відводив їм статус новітнього епосу. "Український народ, - зазначав він, - знаходиться ще в тому періоді розвитку, який деінде вже давно пройшли, а який називається епічним.
З темряви його нужди вицвітають ще казкові квіти свіжої народної поезії" [181, с. 96].
У другій половині XX століття простежується тенденція до розвитку теоретичних засад, які були закладені у ХІХ ст. Так, О. Дей, опираючись на наукові здобутки В. Гнатюка та Ф. Колесси, стверджував, що пропоновані твори "складають окремий жанр епічної поезії. Вони виконують роль своєрідної усної сільської газети, що у поетичній формі оповідає про близькі слухачам конкретні несподівані, переважно трагічні події" [51, с. 12]. Учений акцентував на тому, що цьому жанру притаманна особлива тематична сфера, а також трагіко-драматичний характер колізій. Зміст пісень-хронік, на його переконання, відтворено специфічним комплексом композиційно-стилістичних та ритмо-мелодичних засобів. За визначенням О. Дея, цей пісенний матеріал є окремим жанром, "який має відтворювати гостродраматичні й трагічні події та випадки громадсько- та родинно-побутового характеру по живих їх слідах... детально інформувати слухачів про нещастя чи трагедію звичайної конкретної людини" [51, с. 14]. Пісні-хроніки, на його думку, в узвичаєній поетичній формі відтворюють сумну новину, звістку, а злободенність є однією із визначальних рис. Учений уперше увів до наукового обігу термін "співанка-хроніка" [50, с. 12], який обґрунтував особливостями відтворення дійсності (хронікальність, документальність) та регіонально-етнографічною специфікою жанру. Адже в ареалі найбільшого поширення та побутування цього матеріалу - Гуцульщині - термін "співанка" превалює над загальноукраїнським - "пісня". Визначення та концепцію О. Дея щодо критеріїв диференціації поетичних новин поділяють сучасні дослідники Г. Сінченко, С. Грица, Р. Кирчів, Г. Дем'ян,
Є. Луньо, Г. Сокіл та ін.
Однак фактографічний матеріал засвідчує його активне побутування і на Опіллі, Надсянні, Західному Поділлі, де домінує відповідник "пісня", на який, за переконанням дисертанта, необхідно замінити першу частину терміна, запропонованого попередниками. Тому у дослідженні послуговуємося назвою "пісня-хроніка", яка була задекларована І. Ребошапкою [32], однак теоретично не обрунтована. Вона вказує на жанрові особливості цього народнопісенного пласту, однак не звужує територію його побутування тільки до Карпатського регіону. Необхідно зазначити, що з метою уникнення частого повторення цього терміна як синонім використовується народна назва "новина". З погляду народної традиції вона найбільш повно відтворює суть цього народнопісенного пласту, однак "слід все ж не забувати, що сам народ, даючи ту чи іншу назву жанрам свого мистецтва, керуєься не науково-теоретичними міркуваннями, а лише фіксує побутову традицію, що склалася" [40, c. 109]. Таким чином, доцільніше використовувати дещо уточнений варіант - "поетична новина", який акцентує на художньому опрацюванні реальної події.
Дещо інший погляд на проблему жанрової належності та термінології має С. Мишанич, який вважає цей фольклорний пласт баладним утворенням і називає його "баладами-хроніками". Він зазначає, що "тематичне розширення жанру, збагачення поетичної палітри простежується фольклористами у баладах новішого походження. При збереженні традиційної основи цим баладам притаманні строго реалістичний стиль викладу, психологічне осмислення вчинків героїв, деталізація епізодів, розкриття внутрішніх пружин, які рухають цими вчинками" [116, с. 25]. Подібність пісень-хронік і балад учений обґрунтовує спільністю теми (здебільшого з родинного життя), однак, як