РОЗДІЛ 2. ОБ'ЄКТИВНЕ І СУБ'ЄКТИВНЕ ПРАВО У ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ..................................................................................112-181
2.1. Місце і роль об'єктивного і суб'єктивного права в процесі
формування структури права України........................................112-127
2.2. Утворення, реалізація та охорона об'єктивного і суб'єктивного
права в національному праві України........................................128-150
2.3. Цінність об'єктивного і суб'єктивного права для правової
системи України............................................................................151-166
Висновки до розділу.............................................................................167-173
ВИСНОВКИ.........................................................................................174-181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................182-196
ВСТУП
Актуальність теми. Характерною рисою континентального стилю юридичного мислення, що відштовхується від абстрактної норми, є "об'єктивізація" образу правової матерії. Така особливість породжує відому однобічність методологічних підходів до розв'язання центральних проблем аналітичної юриспруденції, вступає в очевидний конфлікт із загальновизнаними уявленнями про протилежну - об'єктивну і суб'єктивну - двосторонність форми буття права. Пов'язані з цим питання ставляться у вигляді багатоманітних і найбільш складних проблем загальної теорії права. Ключовими позиціями цієї проблематики виступають самі явища права в об'єктивному і суб'єктивному смислах та поняття, що відображають їх.
Гострота і у певному сенсі виняткова важливість проблематики об'єктивного і суб'єктивного права сьогодні обумовлена, головним чином, тими концептуальними змінами у фундаментальних ідеологічних і загальнотеоретичних основах, які переживає правова система України, що знаходиться у стадії докорінного реформування. Закономірним наслідком цих процесів є переосмислення наукового апарату загальної теорії права. На цьому шляху наукова думка зустрічається з численними питаннями, які витікають з неясності частково метафізичних субстанціональних начал феноменів об'єктивного і суб'єктивного права; з усвідомлення умовності й конвенціональності їх понятійних форм, обмеженості пануючих доктринальних уявлень, що визначають об'єктивне і суб'єктивне право як феномени виключно позитивного характеру; з відсутності єдності в уявленнях про ознаки, обсяги, зміст, структуру, форми вираження понять об'єктивного і суб'єктивного права і неповноти цих знань; з неоднозначності смислових інтерпретацій "об'єктивного" і "суб'єктивного" як складових елементів синтетичних понять права в об'єктивному і суб'єктивному смислах; з об'єктивної складності їх науково точного визначення, унаслідок якої їх навряд чи взагалі можливо відобразити в бездоганних дефініціях. Пізнання суперечливої діалектичної єдності в природі об'єктивного і суб'єктивного права актуалізує досить спірні питання співвідношення цих понять на філософсько-правовому рівні. Діалектика їх співіснування викликає питання про логічний і історичний пріоритет між ними, яке не розв'язане у науці.
Розвиток системних досліджень актуалізує питання про місце об'єктивного і суб'єктивного права в структурі права. Тут як і раніше виявляється очевидний розрив між доктринальними феноменологічними й системними уявленнями. В останніх не знаходить віддзеркалення "особистісний вимір" правової матерії, її субстанціонально-суб'єктивний елемент. Такі конструкції дуже вузькі навіть в межах позитивного праворозуміння. Внаслідок того, що в радянській науковій традиції суб'єктивні права, як правило, розчинялися в більш загальних правових феноменах: правовідносинах, правоздатності або правовому статусі особи, в механізмі реалізації права - вони втрачали самостійне значення в системно-структурних побудовах.
Методологічна однобічність відобразилася і у вирішенні питання правоутворення. З позиції розрізнення в праві об'єктивної і суб'єктивної сторін, це найважливіше для з'ясування суті права питання залишається мало дослідженим. Тут воно трансформується у вічно актуальну проблему джерел права. В цьому відношенні об'єктивне право без перебільшення стає центральною проблемою всякого загальнотеоретичного або філософського вчення про право, щонайперше завдання якого полягає у встановленні достовірно об'єктивних, тобто не залежних від розсуду, волі або свавілля осіб основ права. Але і на позитивному рівні проблема джерел права набуває особливої виразності у зв'язку з початком докорінного реформування правової системи України у бік її наближення до гнучкіших та більш рухомих систем континентального права.
Актуальність проблематики також витікає з обумовленості здійснення об'єктивного і суб'єктивного права правовідносинами, більш того, їх розчинністю у правовідносинах у моменті здійснення. Як і раніше актуальним у здійсненні об'єктивного і суб'єктивного права є значення волі.
Завжди актуальною вже на рівні самої ідеї права є проблема його охорони. Це витікає з відомої антиномії права, яка полягає в тому, що правопорушуваність є необхідною передумовою його існування. Теоретична значущість цієї проблеми посилюється в контексті утвердження охорони права як пануючого принципу і пріоритетного напряму правової політики України, розширення інструментальних засобів і складу суб'єктів охорони права, зростаючої ролі міжнародно-правових інституцій і одночасно недостатньої урегульованості даної суспільної сфери.
В аксіологічній перспективі актуальність дослідження обумовлена розумінням важливості ціннісних значущостей права в його високій місії життєвпорядкування, і разом з тим усвідомленням багатовимірності ціннісних проявів права, як в об'єктивній, так і в суб'єктивній формах буття. Пізнання ціннісних значень кожної з них і співвідношення їх між собою, мабуть, завжди буде невичерпним