РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
У дослідження було включено 205 осіб - українців та росіян за походженням, хворих на ЦД 2 типу, що знаходились на обстеженні та лікуванні в клініці ДУ "Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України" у 2005-2006 роках. Вік хворих коливався від 50 до 80 років. Залежно від клінічних симптомів захворювання, глікемії натще та постпрандіальної, рівня глікозильованого гемоглобіну, глюкозуріїї визначали ступінь компенсації ЦД. В якості лабораторних показників глікемічного контролю використовували критерії European Diabetes Policy Group (1999) [161, 162], а саме: компенсація (глікемія натще (4,4-6,1) ммоль/л, постпрандіальна (4,4-8,0) ммоль/л, глікозильований гемоглобін менше 6,5 %, аглюкозурія), субкомпенсація (глікемія натще менше чи дорівнює 7,8 ммоль/л, постпрандіальна менше чи дорівнює 9,5 ммоль/л, глікозильований гемоглобін менше чи дорівнює 7,5 %, глюкозурія менше чи дорівнює 0,5%) та декомпенсація (глікемія натще більше 7,8 ммоль/л, постпрандіальна більше 9,5 ммоль/л, глікозильований гемоглобін більше 7,5 %, глюкозурія більше 0,5 %).
Усіх хворих на ЦД 2 типу було розподілено на дві групи залежно від наявності чи відсутності АІН. Зважаючи на особливості методології (тривалість ефективної пероральної цукрознижуючої терапії нами оцінювалася ретроспективно за архівними та анамнестичними матеріалами), початок періоду АІН визначався з моменту призначення хворому інсулінотерапії. Критерієм включення до першої групи була ефективна пероральна цукрознижуюча терапія, при цьому її тривалість складала не менше 15 років. До другої групи увійшли хворі, які отримували інсулінотерапію, тривалість періоду ефективної пероральної цукрознижуючої терапії у них була меншою за 15 років, а інсулінотерапію було розпочато у зв'язку з декомпенсацією вуглеводного обміну. Критерієм виключення був початок інсулінотерапії у зв'язку з розвитком судинних катастроф, трофічних уражень нижніх кінцівок, планових хірургічних втручань, розвитку пізніх ускладнень ЦД.
Клінічне обстеження було проведено 65 хворим на ЦД 2 типу. До першої групи увійшли 34 хворих на ЦД (13 чоловіків та 21 жінка) з легким (один хворий), середньої важкості (31 хворий) та важким (два хворих) перебігом, що отримували дієтотерапію та терапію пероральними цукрознижуючими препаратами - похідними сульфонілсечовини (глібен-кламідом, гліклазидом, глімепіридом) у вигляді монотерапії або в комбінації з метформіном. До другої групи увійшов 31 хворий на ЦД 2 типу з інсулінозалежністю (14 чоловіків та 17 жінок). 14 хворих мали середню важкість захворювання, 17 хворих - важкий ЦД.
Переважна більшість хворих мала ускладнення основного захворювання (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Розподіл хворих досліджуваних груп в залежності від наявності у них ускладнень основного захворювання
Характер ускладненьГрупа, кількість хворихІ (n=34)ІІ (n=31)Ангіопатія сітківки218Проста ретинопатія414Препроліферативна ретинопатія17Проліферативна ретинопатія15Ангіопатія нижніх кінцівок2929Периферична полінейропатія 2731Енцефалопатія2227Нефропатія без хронічної ниркової недостатності26
Найбільш частою супутньою патологією були гіпертонічна хвороба та ішемічна хвороба серця. Гіпертонічну хворобу мали 28 осіб з І групи та 27 осіб з ІІ групи. На ішемічну хворобу серця страждали по 30 пацієнтів з кожної групи.
Обстеження хворих включало аналіз скарг, ретельне вивчення анамнезу захворювання, визначення антропометричних показників (зріст, маса тіла, індекс маси тіла, обсяг талії, обсяг стегон), аналіз загальноклінічних (клінічний аналіз крові та сечі), біохімічних та імунологічних показників (вуглеводного та ліпідного обміну, печінкових та геморенальних проб, С-пептиду, антитіл до клітин острівців Лангерганса - ICA), проведення генеалогічного та молекулярно-генетичного обстеження.
Наявність та ступінь ожиріння визначали за індексом маси тіла згідно з критеріями ВООЗ (2000) [163]. Індекс маси тіла (індекс Кетле) розраховували як відношення маси тіла у кілограмах до показника росту у метрах, що возведений у квадрат. Індекс маси тіла від 25,0 до 29,9 кг/м2 оцінювали як надлишок ваги, від 30,0 до 34,9 кг/м2 - як ожиріння I ступеня, від 35,0 до 39,9 кг/м2 - як ожиріння II ступеня, 40,0 та вище - як ожиріння III ступеня [163].
Тип ожиріння оцінювали за загальноприйнятим індексом ОТ/ОС, що являє собою співвідношення обсягу талії (ОТ) в см до обсягу стегон (ОС) в см. Абдомінальний тип ожиріння визначали у жінок при значенні індексу ОТ/ОС більше за 0,85, у чоловіків - більше за 0,9. При цьому значення ОТ, характерні для метаболічного синдрому, визначали за критеріями NCEP-ATP III: більше 89 см для жінок та більше 102 см для чоловіків [164].
Дисліпідемію діагностували при перевищенні ліпідних рівнів ризику (American Diabetes Association), а саме - вміст в сироватці крові ТГ - 1,7 ммоль/л, загального холестерину (ЗХС) - 5,2 ммоль/л, холестерину ЛПВЩ - менше 1,2 ммоль/л, холестерину ЛПНЩ - 2,6 ммоль/л, холестерину ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПДНЩ) - менше 0,8 ммоль/л [161, 165].
Клінічні аналізи крові та сечі виконували за загальноприйнятими методиками, глікемію натще та постпрандіальну глікемія визначали глюкозооксидазним методом за допомогою ферментативного аналізатора глюкози "Ексан-Г" (Литва), середньодобову глікемію розраховували як середній показник глікемії протягом доби. Зразки венозної крові забирали у кожної особи після 12-годинного голодування. Глікозильований гемоглобін визначали фотоколориметричним методом наборами АТ "Реагент". Дослідження концентрації ЗХС, ЛПВЩ, ТГ проводили ферментативним методом за допомогою наборів "НОВОХОЛ" (Росія), "ЛВП-ХОЛЕСТЕРИН-НОВО" (Росія) та набору фірми "ЛАХЕМА" відповідно. Концентрації ЛПНЩ, ЛПДНЩ та коефіцієнт атерогенності (КА) обчислювали розрахунковим методом за загальноприйнятими формулами [166]. ?-ліпопротеїди (?
- Київ+380960830922