РОЗДІЛ 2
КОНТИНГЕНТ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Загальна методика дослідження
Відповідно до мети роботи були сформовані дві групи: група приглухуватих дітей
та група дітей, що мають нормальний слух. Для формування групи приглухуватих
дітей був проведений аналіз аудіограм оториноларингологічного дослідження 116
дітей, які мають різні вади слуху і навчаються в Херсонській школі-інтернаті
№29 для дітей зі зниженим слухом та Херсонському інтернаті для глухих дітей.
Найбільш поширеним (72%) був діагноз – сенсоневральна приглухуватість ІІ та ІІІ
ступеню.
Приглухуватістю вважають таке зниження слуху, при якому виникають ускладнення у
сприйнятті мови, але воно є можливим у спеціальних умовах (підсилення голосу,
наближення джерела мови безпосередньо до вуха, використання звукопідсилюючої
апаратури та ін.) [35, 59, 86, 87, 121, 153]. Сенсоневральна приглухуватість
виникає внаслідок захворювань, що об’єднують в групу під назвою невритів
слухового нерва. В цю групу відносять захворювання стовбуру слухового нерва,
ураження нервових клітин, що входять до складу спірального ганглію та
Кортієвого органу, а також слухової зони кори головного мозку [15, 75, 81, 118,
124, 194, 203, 213]. В залежності від ступеню втрати слуху в межах так званого
мовного діапазону (від 500 до 4000 Гц), що є найбільш важливим для сприйняття
мови, приглухуваті діти можуть бути віднесені до одного з наступних ступенів
приглухуватості (за Л.В. Нейманом) [106]: І ступінь приглухуватості – втрата
слуху в мовному діапазоні не перевищує 50 дБ; ІІ ступінь приглухуватості –
втрата слуху в мовному діапазоні від 50 до 70 дБ; ІІІ ступінь приглухуватості –
втрата слуху в мовному діапазоні перевищує 70 дБ (в середньому дорівнює 75-80
дБ).
В досліджувану групу приглухуватих увійшли 84 дитини, серед них 41 хлопчик та
43 дівчинки, віком від семи до дев’яти років, що мають вроджену або рано набуту
(до трьох років) двосторонню сенсоневральну приглухуватість ІІ та ІІІ ступеню.
Діти, які перенесли черепно-мозкову травму, а також з асиметричним слухом не
досліджувались. Згідно анамнестичних даних, з 84 приглухуватих у трьох втрата
слуху настала після перенесеного в дитинстві (один-три роки) менінгіту, у 25
досліджуваних приглухуватість була вродженою, у 56 – зниження слуху настало
внаслідок інших причин (отит, інфекційні захворювання та ін.)
Порядок проведення дослідження представлений на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Загальна схема проведення дослідження.
Контрольну групу склали 90 учнів загальноосвітніх шкіл м. Херсона (45 хлопчиків
та 45 дівчаток того ж віку), які мають, згідно даних стандартного обстеження,
нормальний слух.
Усі досліджувані діти були праворукими (відповідно самооцінці та результатам
мануальних тестів – вміння писати правою та лівою руками, переплетіння пальців
кисті, схрещування рук на грудях, аплодування, динамометрія) [54]. Ступінь
праворукості вивизначали за формулою:
КА= [ ( ЕП – ЕЛ) / (Еп + ЕЛ + ЕО)] Ч 100%,
де КА – коефіцієнт мануальної асиметрії,
ЕП – кількість тестів, при виконанні яких переважала права рука,
ЕЛ – кількість тестів, при виконанні яких переважала ліва рука,
ЕО – кількість тестів, при виконанні яких перевага не проявлялася.
Якщо К>50% – обстежувані вважалися праворукими, якщо К< - 50% –обстежувані
вважалися ліворукими
Експеримент тривав протягом 2003 – 2005 рр. на базі відділення функціональної
діагностики Херсонської обласної дитячої лікарні.
2.2. Електроенцефалографія
Дослідження електричної активності головного мозку здійснювалось з
використанням стандартного комп’ютеризованого ЕЕГ-комплексу ( НВП "DX-системи",
Україна; свідоцтво про державну реєстрацію № 1245 /2002 від 12 жовтня 2002
року).
Блок-схема системи комп’ютерної електроенцефалографії подана на рис.2.2.
Рис. 2.2. Блок-схема комп’ютерної електроенцефалографії.
Вона включала :
16-канальний ЕЕГ- посилювач;
ЕОМ МКS з тактовою частотою процесору 150 МГц;
Інтерфейсний модуль.
Смуга частот була обмежена зверху 30 Гц, стала часу складала 0,3 с, а частота
дискретизації сигналу 50 в сек. Міжелектродний опір був меншим за 5 кОм. Кожен
із зареєстрованих відрізків піддавався швидкому перетворенню Фур’є, і
будувалися графіки спектральної потужності (СП). Частотна вісь від 0 до 30 Гц
розбивалась на відрізки різноманітної довжини з кроком 0,2 Гц на частотні
діапазони: дельта (0,2 – 3,8 Гц), тета (4,0 – 7,8 Гц), альфа (8,0 – 12,8 Гц) і
бета (13,0 – 30 Гц). У функціональних пробах аналізувались 40-секундні
відрізки. Епоха аналізу складала 5,12 с, епоха усереднення – 0,64с. Електроди
для відведення ЕЕГ розміщували згідно міжнародної системи "10-20" у восьми
симетричних локусах лівої та правої півкуль: лобних ( F3, F4 ), скроневих ( T3,
T4 ), тім’яних ( P3, P4 ) та потиличних ( O1, O2 ). Реєстраційна схема була
монополярною з референтним vertex-електродом.
Перед обробкою ЕЕГ здійснювався її візуальний аналіз, а реалізації, що містили
артефакти, виключалися з подальшого аналізу.
Для оцінки ЕЕГ-даних був використаний пакет сучасних комп’ютерних програм :
1) аналіз зонального розподілу нормованої СП основних частотних діапазонів ЕЕГ,
що дає можливість визначити співвідношення різних ритмічних складових у
складній ЕЕГ, міру їх індивідуальної вираженості, а також динаміку змін при
різних навантаженнях [128];
2) побудова і аналіз послідовних та усереднених протягом проби топографічних
картограм інтенсивності ЕЕГ-коливань, що дозволяє вивчити просторовий розподіл
інтенсивності електричної активності [57];
3) кореляційний аналіз, за допомогою якого виявляються взаємозв’язки різних
утворень великих півкуль мозку за їх біоелектричними характеристиками.
З