РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ ПРОЯВІВ
ВАНДАЛІЗМУ
При розробленні методики розслідування будь-якого виду злочинів необхідно
враховувати, що єдиний і безперервний процес розслідування складається з
декількох самостійних етапів – початкового, наступного, заключного.
При розслідуванні актів вандалізму початковий (або первинний) етап має певні
особливості. Опитані нами практичні працівники правоохоронних органів України
зазначили, що до них належать:
розслідування вандалізму відбувається, як правило, в умовах дефіциту початкової
інформації та часу для прийняття процесуальних і організаційних рішень (48 %
оперативних працівників і 67 % слідчих);
обмежені можливості отримання доказової інформації процесуальним шляхом,
оскільки не завжди відомі очевидці цього злочину (53 % оперативних працівників
і 71 % слідчих);
встановлення місця знаходження, пошук і викриття винних у вчиненні цих злочинів
вимагає взаємодії і координації дій значної кількості підрозділів міліції (84 %
оперативних працівників і 68 % слідчих) (дод А).
Наведені чинники впливають на процес перевірки заяв і повідомлень про вчинення
вандалізму, порушення кримінальних справ, висунення версій відповідно до
слідчих ситуацій, що виникають, та алгоритм дій слідчого щодо їх вирішення.
2.1. Обставини, що підлягають встановленню
Перед тим, як розкрити сутність обставин, що підлягають встановленню,
зупинимося на понятті доказування та його предметі.
Слушно відзначає М.М. Михеєнко, що “доказування являє собою сплав практичних
дій і мислення, фізичної та розумової діяльності суб’єктів кримінального
процесу. Його елементами є збирання, перевірка й оцінка доказів та їх джерел.
На практиці ці елементи злиті воєдино, тісно й нерозривно переплітаються один з
одним” [115, c. 116].
В.М. Тертишник вважає, що доказування в кримінальному процесі є діяльністю
органів дізнання, слідчого, прокурора та суду, яка здійснюється в передбаченому
законом порядку за участю інших суб’єктів процесуальних правовідносин щодо
збирання, дослідження, перевірки й оцінки доказів, їх використання для
встановлення істини у справі, обґрунтування висновків і процесуальних рішень
[116, c. 115]. За іншим визначенням В.М. Тертишника, доказування являє собою
єдність фактичних даних та їх процесуального носія [117, c. 8].
В.Т. Нор вказує на те, що доказування – це діяльність органів розслідування,
прокурора і суду, а також інших учасників процесу, яка здійснюється у
встановлених законом процесуальних формах і спрямована на збирання,
закріплення, перевірку й оцінку фактичних даних (доказів), необхідних для
встановлення істини у кримінальній справі [118, c. 74-75].
С.М. Стахівський зазначає, що доказуванням є передбачена законом діяльність
суб’єктів кримінального процесу стосовно збирання (формування), перевірки й
оцінки доказів та їх процесуальних джерел, прийнятті на цій основі певних
процесуальних рішень і наведення аргументів для їх обґрунтування (мотивації)
[119, c. 12].
Тому сутність доказування полягає в кримінально-процесуальній діяльності зі
збирання, перевірки й оцінки доказів у кримінальних справах.
У кримінальному процесі під обставинами, що підлягають доказуванню у
кримінальній справі, розуміється сукупність фактичних даних, які необхідно
встановити при проведенні дізнання, досудового слідства і розгляду справи в
суді [120, c. 130].
Ще давньогрецькі юристи вказували на те, що розслідування вимагає відповіді на
сім основних запитань: хто? що? де? коли? чим? навіщо? як? [121, c. 6].
Відповіді на ці запитання і складають основний перелік обставин, що підлягають
доказуванню.
Кримінально-процесуальний закон визначає лише загальне поняття предмета
доказування, тому слід мати на увазі, що кожен пункт переліку ст. 64 КПК
України охоплює певну групу фактичних обставин, які розкривають у своїй
сукупності одне з питань, що підлягають рішенню у справі, і що можуть мати
значення для з’ясування інших питань. Предмет доказування у кримінальній справі
можна визначити як сукупність фактичних обставин справи, з’ясування яких
необхідно для її правильного вирішення [122, c. 84]. Розкрити зміст предмета
доказування неможливо також без кримінально-правових норм [123, c. 187], проте,
і вони не вичерпують всього змісту предмета доказування.
Конструктивну точку зору з цього питання висловлює Л.Я. Драпкін. Зокрема він
вважає, що в міру переходу від вищого рівня спільності до менш високих, предмет
доказування включає все більше число доказових фактів, стає все більш детальним
і, нарешті, перетворюється на якісно новий комплекс обставин, що повною мірою
виконує доказову і пошукову функцію [124, c. 14-16].
У чинному кримінально-процесуальному законодавстві обставини, що підлягають
доказуванню, перераховані в ст. 64 КПК України. До них належать:
подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);
винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;
обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що
характеризують особу обвинуваченого, пом’якшують або обтяжують покарання;
характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу
охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.
Проте цей перелік обставин не відображає особливостей предмета доказування за
окремими видами кримінальних справ, тому криміналістичні рекомендації уточнюють
та доповнюють їх, перетворюючи на програму розслідування конкретного виду
злочинів або окремої справи.
Таким чином, криміналістика, ґрунтуючись на кримінально-процесуальному законі,
положеннях кримінального права, узагальненнях перед
- Київ+380960830922