РОЗДІЛ 2
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ:
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ, СТРУКТУРА, СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ НА ЕТАПІ НАВЧАННЯ У
ВНЗ
2.1. Теоретичні основи організації експериментального дослідження професійної
ідентичності майбутніх вчителів
Таким чином, упродовж теоретичного аналізу ми визначили, за слушним
висловлюванням С.В.Васьковської, що ідентичність, по-перше, збереження й
додержування особистістю власної цілісності, тотожності й безперервності
історії свого життя й, по-друге, усталений образ “Я”, усвідомлення власних
особистісних якостей, особливостей, рис характеру й способів поведінки, що
вважаються власне приналежними собі [103, с.40].
Відтак, суттєвим теоретичним положенням нашого експериментального дослідження є
емпіричне визначення оформлення образу “Я – професіонал”, зв’язку із провідними
диспозиціями особистості, задоволеністю стилем власного життя,
самореалізацією.
Окрім двоїстості природи ідентичності, слід підкреслити динамічність її
розвитку впродовж життя індивіда. Так, розглядаючи природу ідентичності,
Е.Еріксон відмічає її єдність із образом “Я”: “ідентичність у нейзагальнішому
значенні, безумовно, збігається …залучається у поняття “Я” в найрізоманітніших
його формах …” [54, с. 93]. Визначаючи, визначаючи специфіку формування
“его-ідентичності”, а також аналізуючи ідеї З.Фрейда, Е.Еріксон зазначає, що
“его” забезпечує вибіркове виокремлення значущих ідентифікацій впродовж
дитинства, а також й інтеграцію образів “Я”, що досягають найвищого розвитку у
почутті ідентичності. Також важливим у становленні ідентичності є те, що
складова “Я” образу – “супер-его” дитини розбудовується не за взірцем батьків,
а за “моделлю “супер-его” батьків”. Отже, “Я” постає своєрідним супровідником
традицій, цінностей, що наслідуються від одного покоління до іншого. Важливо
зауважити, що зазначене положення є суттєвим й “практичними порадами з освіти…”
[54, с. 94-95 ].
“Его-ідентичність” здійснює диференційну функцію, відбирає й інтегрує впродовж
юності індивіда образи “Я”, що випливають із “психосоціальних криз дитинства”.
Й тут вже постає “Я-ідентичність”, що “виникає із життєвого досвіду, в процесі
якого терміново сплутані “Я” успішно реінтегруються в ансамбль ролей, що
гарантують соціальне визнання” [54, с. 97 ]. З цього резюмуємо, що слід
говорити про “его-ідентичність” у контексті синтезуючої функції “его” та
“Я-ідентичності”, коли постає питання щодо “Я” та рольових образів індивіда
[54]. Відтак, Е.Еріксон визначає, що “его-ідентичність” та “Я-ідентичність”
пов’язані із образом “Я”, для формування яких важливими є кризи дитинства,
підліткового віку й особливо юнацького. Тобто оформлення позитивної
ідентичності, а втім й особистісного розвитку в цілому, залежить від успішного
подолання індивідом кризи юнацького віку. Окрім цього, суттєвим є те, що
гармонійність розвитку ідентичності виявляється у випадку відповідного
задоволення основних потреб людини впродовж дитинства. Дисгармонійний розвиток
пов’язаний із деривацією, невротичністю й може призвести до втрачання
ідентичності взагалі, до психічних розладів чи смерті індивіда [103, с. 40 ].
І.Ялом розмірковуючи над концепцією ідентичності Е.Еріксона, також зазначає
динамічність розвитку ідентичності особи на різних вікових етапах. Окрім цього,
І.Ялом визначає, що ідентичність пов’язана не тільки з життєвими циклами, а й з
поступовою еволюцією смислів. “Якщо в юності, в періоди ранньої й середньої
дорослості наші інтереси сконцентровані на власному “я” – ми намагаємось
встановити стабільну ідентичність, сформувати близькі стосунки й набути
професійних навичок, - то на п’ятому чи шостому десятку ми (якщо не здобули
поразки в реалізації більш ранніх завдань розвитку) вступаємо до стадії, коли
життєвий сенс вкорінюється у самотрансценденції” [157, с. 230 ]. Так, І.Ялом
уточнює, що ідентичність переважно оформлюється у першій половині життя
індивіда, а у період життєвої мудрості особистість набуває нової форми
ідентичності, тому вона зацікавлена не стільки у пізнанні й визначенні сутності
власного “Я”, скільки у формуванні наступних поколінь, переданні позитивного
життєвого досвіду, відтак, здійснює конкретну турботу про власних нащадків.
Таким чином, положення про вікову динаміку становлення ідентичності особистості
стає одним з важливих, що утворює основу нашого експериментального дослідження.
Тобто й становлення та особливості прояву професійної ідентичності також
пов’язані із віковою динамікою й виявляють певну специфіку на різних етапах
професійного становлення особистості.
Цікаво, що динамічність й якісні зміни є характерними для розвитку ідентичності
у соціальному та суспільному контексті. Щодо цього доречним буде звернення до
теорії Р.Баумайстера, який висуває ідею поетапного становлення ідентичності на
рівні соціуму. Отже, перший етап - приписування, характерний для первісного
суспільства; другий етап - одинична трансформація, з’являється у ранньому
середньовіччі; третій етап - ідентичність, що визначається ієрархією критеріїв,
пізнє середньовіччя; четвертий етап - необов’язковий вибір, вісімнадцяте
століття та п’ятий етап – необхідний вибір – сучасність.
Виходячи з запропонованої концепції, соціальне життя з боку індивіда
організовується саме на підґрунті взаємовідношень суб’єктів соціуму й ролей, що
виконує особа. Втім потенціал ідентичності запроваджується суспільством, що
надає особистості певні смисли, цілі, норми й стимулу задля удосконалення.
Залежно від специфіки ідентичності, суспільства відрізняються одне від одного.
Отже, вони можуть бути суворими й
- Київ+380960830922