Принцип верховенства конституції.

Розділ 2
Принцип верховенства конституції в системі принципів конституційного права
україни
2.1. Співвідношення принципу верховенства конституції з іншими принципами
правової, демократичної держави
Навряд чи сьогодні у наукових колах фахівців, які займаються проблематикою
теоретико-правових досліджень у галузі конституційного права або теорії держави
і права, може викликати сумнів положення про надзвичайну актуальність
висвітлення тих базових ознак та принципів, що властиві правовій державі. В
цьому сенсі, зумовлена чітко вираженою на офіційному (а точніше, –
конституційному) рівні настановою на втілення ідеалів праводержавності,
забезпечення прав і свобод людини і громадянина в Україні, відчутна
актуальність питань теорії правової держави має своїм логічним наслідком значне
підвищення актуальності всіх тих напрямів науково-теоретичних правознавчих
розвідок, що пов’язані з аналізом окремих принципів і властивостей правової
держави. З цієї точки зору, на нашу думку, цілком виправдано стверджувати
наявність ознак загальнотеоретичної актуальності вивчення принципу верховенства
конституції, який відноситься до групи фундаментальних принципів правової
держави. Втім, така загальнотеоретична актуальність дослідження не означає, що
поряд із нею не може існувати ціла низка конкретних причин (часто суто
практичного характеру), які змушують нас звертатися як до принципу верховенства
конституції в контексті дослідження трансформаційних процесів в Україні.
Справді, загальна інтенція реалізації ідеалів праводержавності в Україні, так
чи інакше, змушує дослідників приділяти серйозну увагу забезпеченню основних
інститутів та визначальних принципів правової держави. Свого часу на цьому
моменті наголошував Б. Футей, коли зауважував, що державотворчий процес не
повинен “базуватися на жорсткій дійсності пустих комуністичних фраз та
збанкрутованої ідеології” [236; 21], а повинен мати за орієнтир втілення тих
засад (це насамперед обмеження влади, розподіл влади, панування права,
незалежне судочинство, процесуальні гарантії тощо), які на сьогодні
характеризують демократичні держави західного типу. Разом з тим, говорячи про
забезпечення принципів правової держави, слід чітко усвідомлювати, що саме
являють собою ці принципи. Тобто чи може йти мова про часткове забезпечення тих
чи інших принципів, чи про певне “поетапне” їх запровадження? Зрозуміло, що
зазначена проблема є надто ширшою для даного дисертаційного дослідження. Тому,
нині, реалізуючи ті конкретні завдання, розв’язання яких передбачається вимогою
всебічного розгляду дисертаційної теми, ми вважаємо за потрібне звернутися до
висвітлення лише одного з аспектів окресленої теми. Йдеться про визначення
місця і ролі принципу верховенства конституції в системі принципів правової
держави, а також про виявлення його зв’язку із процесом забезпечення основних
вимог праводержавності і демократії.
Щойно, починаючи це дослідження, слід звернути увагу, що проблематика
визначення основних принципів, ознак та засад правової, демократичної держави
неодноразово потрапляла до кола уваги науковців. І це цілком зрозуміло, адже у
багатьох випадках саме визначення поняття “правова держава” надається завдяки
переліку та змістовному описові окремих властивостей, що дозволяють відмежувати
правову державу від усіх інших типів організації державної влади та всіх інших
типів держави. Так, наприклад, В. Бабаєв характеризує правову державу як таку
форму організації і діяльності державної влади, якій властиві демократичний
режим конституційного правління і законності, розвинена правова система,
розподіл влад та їх взаємний контроль, визнання і гарантування прав і свобод
людини і громадянина, взаємна відповідальність держави та особи [211; 146]. В.
Пугачов та А. Соловйов характеризують правову державу як “державу, що є
обмеженою в своїх діях правом, яке захищає свободу, безпеку і гідність
особистості та підпорядковує владу волі суверенного народу” [161; 258]. У
визначенні А. Зайця правова держава – це держава, основою функціонування якої є
право, що гарантує права й свободи громадян, обмежує державу, а сама державна
влада здійснюється на засадах її поділу та верховенства права [56; 100]. Для Ю.
Старилова правова держава – це “суверенна політико-територіальна організація,
яка об’єднує суспільство і управляє його справами на основі верховенства права
і закону в усіх сферах життя, яка забезпечує правопорядок, права і свободи
громадян на основі народовладдя та зовнішню безпеку” [176; 64].
Тому перше питання, яке стоїть перед нами, пов’язане з тим, чи взагалі принцип
верховенства конституції потрапляє до кола визначальних ознак та принципів
правової держави. На перший погляд, це питання може видаватись надто простим,
оскільки значущість конституції для правової держави визнається практично всіма
без винятку дослідниками (незалежно від того, чи мова йде про вітчизняну,
російську або ж західну конституційно-правову традицію). Але насправді зараз
йдеться не про “значущість” або “незначущість” конституції як такої, а про
конкретний принцип, який визначається як “принцип верховенства конституції”.
Так, скажімо, В. Горобец називає принцип верховенства конституції поряд із
такими ознаками правової держави, як: пріоритет прав і свобод особистості,
розподіл влади, наявність розвиненого громадянського суспільства, верховенство
права, законність, єдність прав та обов’язків громадян, взаємна
відповідальність держави і громадянина, відповідність законів праву, наявність
незалежної судової влади тощо [213; 444]. В. Лазарєв та С. Липень виділяють
такі чотири основоположні