РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ ХVІІІ – У ПЕРШІЙ
ТРЕТИНІ ХІХ ст.
2.1. Місцеві урядові кола як верхівка правлячої еліти Правобережної України у
складі Російської імперії
На кінець ХVІІІ ст. українські землі знаходились під владою сусідніх держав:
Російська імперія інкорпорувала Лівобережну Україну (друга половина ХVІІІ ст.);
Річ Посполита була господарем Правобережжя. Внаслідок послаблення Речі
Посполитої (у результаті внутрішніх суперечок та зовнішніх факторів) її
територія була окупована Росією, Австрією та Пруссією та розділена між собою
(1772, 1793 та 1795 рр.). Угода про 2-й поділ Речі Посполитої була підписана у
Петербурзі 23 січня 1793 р. За цією угодою Росія дістала центральну частину
Білорусії, Київське, Брацлавське і Подільське воєводства та східну половину
Волинського воєводства – разом 250 тис. кмІ і понад 3 млн. мешканців, 410 міст,
10.081 селище [192, с. 233, 235]. Річ Посполита з територією у 215 тис. кмІ і
населенням 3,7 млн. осіб опинилася під протекторатом Росії [231, с. 243].
Таким чином, територія Правобережної України, відійшовши до Росії,
возз’єдналася з Лівобережжям. З цього часу майже всі українські землі (окрім
Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття) почали інкорпоруватися до
адміністративно-територіального устрою Російської імперії.
Придушення повстання Т. Костюшки 1794 р., яке стало адекватною реакцією
польського суспільства на другий поділ їхньої держави, потягло за собою
ліквідацію Речі Посполитої за третім її поділом, що юридично був оформлений на
основі російсько-австрійського та російсько-прусського договорів, підписаних у
Петербурзі 3 січня і 24 жовтня 1795 р. До Росії відійшли Курляндія, решта
Литви, Білорусі і Підляшшя, західна частина Волинського воєводства (5.655 кмІ,
332 міста, 1.322 селища, 1.176.590 жителів) [192, с. 233, 235], західні частини
Холмської землі і Белзького воєводства; разом 120 тис. кмІ, 1,2 млн. чол. [231,
с. 249]. Внаслідок трьох поділів до Росії відійшло 62% території (462 тис. кмІ)
і 45% населення (5,5 млн. осіб) Речі Посполитої [231, с. 256].
В адміністративно-територіальному відношенні Правобережна Україна після
приєднання до Росії (1793 р.) поділялася на Ізяславську та Брацлавську
губернії, до яких передбачалося приєднати окуповані частини Подільського
воєводства [128]. Тимчасово виділялася Кам’янецька область (Кам’янецький та
Летичівський повіти Подільського воєводства [339, с. 137]), а колишні Київське
і частина Брацлавського воєводств відходили до складу Київського намісництва.
Указом від 1 травня 1795 р. утворювалися Брацлавське, Волинське і Подільське
намісництва [227, с. 45]. Це було пов’язано з приєднанням до Росії (за третім
поділом Польщі 1795 р.) частини Волинського та Холмського воєводств [303, с.
14], внаслідок поразки повстання під проводом Т. Костюшки 1794 р.
За указом Павла І від 12 грудня 1796 р. про новий поділ Російської держави на
губернії, на Правобережній Україні створювалося три нові губернії: Київська,
Волинська і Подільська [135] (див. додаток А), які 24 лютого 1832 р., внаслідок
польського повстання (1830–1831 рр.), були об’єднані в Київське
генерал-губернаторство, що становило – 164 717 кмІ [285, с. 16].
З приєднанням Правобережної України до Російської імперії постало чимало
завдань, які мали б виконати державні службовці: по-перше, запровадити
загальноімперську адміністративно-територіальну систему на новоприєднаній
території Правобережжя (губернія, повіт, місто, село); по-друге, дати
можливість місцевим мешканцям та еліті (шляхті) присягнути на вірність
російській короні і стати підданими Російської імперії, у іншому разі продати
свої маєтки і виїхати за межі нових кордонів Російської імперії; по-третє,
призначити апарат управління, який представляв би інтереси російської влади в
регіоні; сприяти формуванню відданої монархії суспільної еліти.
Відмінність новоприєднаного регіону в усіх аспектах (політичному, культурному,
духовному) по відношенню до великоросійських була суттєвою. Скасувати стару та
запровадити нову для корінних мешканців політичну систему не уявлялося
можливим, тому в перші роки приєднання регіону до Росії формально було
двовладдя. З одного боку, це була імперська адміністрація, що утверджувалася на
приєднаних землях, з іншого – польсько-шляхетська, яка продовжувала залишатися
панівною на Правобережжі. Саме тому політичною елітою Правобережної України
була польська шляхта, яка отримала статус дворянства (у відсотковому
співвідношенні до загальної кількості дворян, польські складали на
Правобережжі: в Київській губернії – 87, в Подільській – 89 і Волинській – 93%
[346, с. 8]) та представники російської адміністрації.
Кожен державно-політичний організм чи утворення має вертикальний і
горизонтальний вимір владно-управлінських відносин, що складає його політичну
систему. Вертикальний вимір включає відносини підлеглості нижчих рангів вищим;
горизонтальний вимір визначає стосунки між представниками одного й того ж
рангу, що в цілому складає єдиний державно-політичний організм. Не була
виключенням і Російська імперія. Саме один з помітних етапів еволюції
політико-управлінського життя російського самодержавства припав на останню
чверть ХVІІІ ст. Цей період ознаменувався появою визначних нормативно-правових
актів («Учреждение для управления губерний Всероссийской империи» 1775 р.,
«Жалованная грамота городам» та «Жалованная грамота дворянству» 1785 р. тощо),
що визначали політико-правове життя монархії Романових і слугували правовим
дороговказом на все ХІХ ст.
Особливе місце в горизонтальному та вертикальном
- Київ+380960830922