ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………….с.
Розділ І. Конфлікти й характери історичної драматургії Людмили
Старицької-Черняхівськоїс.
1.1. П’єси з української історії: між дидактичністю та пошуком сильного
героя.……….….с.
1.2. П’єси Людмили Старицької-Черняхівської із давньогрецької та давньоримської
історії.с.
Розділ ІІ. Ідейно-художні особливості соціальних п’єс та інсценізацій Людмили
Старицької-Черняхівськоїс.
2.1. Конфлікт і специфіка характеротворення в соціальних
п’єсах.с.
2.2. Художні особливості п’єс-інсценізацій та переробокс.
Висновкис.
Бібліографіяс.
ВСТУП
Одним із завдань сучасного українського літературознавства є вивчення
багатогранної й синкретичної художньої спадщини перших десятиліть XX століття.
Тож моделювання цілісної картини тогочасного літературного процесу годі уявити
собі без пильного дослідження як естетики знаних авторів, так і творчості менш
відомих письменників, що так само відображає провідні тенденції розвитку
національного письменства тієї доби.
До них належить і драматургічний доробок Людмили Старицької-Черняхівської
(-), що й дотепер залишається маловивченим. Це пояснюється як
суб’єктивними, так і об’єктивними причинами. Водночас п’єси авторки завдяки їх
ідейно-художнім особливостям, національній спрямованості проблематики та
оригінальному потрактуванню конфліктів і специфікою добору персонажів належать
до безперечних здобутків української драматургії початку XX століття.
Літературна ситуація зламу віків, що оприявнилася в занепаді традиційної
соціально-побутової драми й пошукові нових художніх засобів для зображення
суперечливої екзистенції особистості, зумовила появу нових драматичних творів.
Відтак послуговуватися верифікаційними критеріями традиційної естетики було вже
неможливо. Драматургія Лесі Українки та Володимира Винниченка піднімала
художньо-естетичний рівень української п’єси, виводячи її із замкнутого кола
змістових та образних стереотипів. Доба модернізму вимагала нового художнього
мислення, нового літературного героя.
П’єси Людмили Старицької-Черняхівської репрезентують пошук нової проблематики,
породженої fin de siиcle, і модерну людину (нехай навіть онтологічно глибоко
зануреної в історію). Творчість типологічно співмірних Любові Яновської, Гната
Хоткевича, Бориса Грінченка, Спиридона Черкасенка засвідчила з’яву в тогочасній
українській п’єсі націологічно зорієнтованого і соціально дієвого героя.
Позбавлені прикмет селянського побутовізму, вузькосоціальної проблематики,
натомість сповнені тогочасною суспільною ідерлогією та виразно виказуючи
національне підгрунтя образної системи, драматичні твори стають знаковими
артефактами тодішньої літературної доби.
Вихована в середовищі малочисельної української духовної еліти, Людмила
Старицька-Черняхівська у своїх п’єсах відображала пошуки тогочасною
інтелігенцією національної ідентифікації та самобутності. Болючі, а то й
контроверсійні проблеми українського національного становлення вона розглядала
в контексті великої історії народів Європи.
Проаналізувавши конфлікти, узагальнивши принципи характеротворення в драмах
Людмили Старицької-Черняхівської, доходимо висновку про безсумнівну
органічність та природність присутності її п’єс в контексті тогочасної
літературної доби. Відтак абсолютно невиправданим видається нам недостатня
увага до п’єс цього драматурга, сприйняття їх як периферійного літературного
факту, що було зумовлене передусім ідеологічними чинниками, а також
недостатньою увагою до ролі драматургії в процесі становлення нового
українського письменства початку ХХ ст. При цьому варто також вказати й на
суб’єктивний чинник, так би мовити, „тінь” від літературної постаті батька,
письменника Михайла Старицького.
Завважмо, що Людмила Старицька-Черняхівська не мала адекватної критичної
рецепції своєї творчості. У літературних часописах початку ХХ століття критика
обмежилася спорадичними й нечисленними відгуками Сергія Єфремова, Миколи
Вороного, Михайла Драй-Хмари, а також ідеологічно заанґажованими оцінками
прорадянських літературознавців Агапія Шамрая і Володимира Коряка. У -х –
першій половині -х років у зв’язку із нібито причетністю
Людмили Старицької-Черняхівської до справи СВУ її творчість взагалі було
винесено за межі наукового аналізу, штучно вилучено з живої історії
літератури.
Після окремих спроб залучення драматургії письменниці до загальної картини
літературного процесу доби, який спостерігаємо у першій половині -х – -х
років минулого століття, вже в х роках, простежуємо повторне відторгнення
доробку Людмили Старицької-Черняхівської від основного корпусу української
літератури Лише наприкінці XX століття у світ виходять частини оригінальних
п’єс авторки і здійснюються перші спроби їхньої науково об’єктивної оцінки.
Варто зауважити, що драматургія Людмили Старицької-Черняхівської була об’єктом
пильного зацікавлення в середовищі української діаспори. Так та років
у Нью-Йорку було перевидано її п’єси “Останній сніп” та “Іван Мазепа” У
році в Парижі було опубліковане дослідження Наталі Полонської-Василенко
“Остання п’єса Л.М. Старицької-Черняхівської”, в якому критично розглянуто
драму „Красный петух”. У цьому творі, який, на жаль, не зберігся, йшлося про
“цікаву історичну епоху російської історії, мало висвітлену в художній
літературі – епоху катерининської комісії року з її роздумами про
шкідливість кріпацтва, з одного боку, й вогнища Пугачовщини, з другого. П’єса
написана з повним знанням епохи, автор досконально володіє мовою ХVІІІ
ст.[, с. ]”. Принагідні згадки про п’єси Людмили Старицької-Черняхівської
“Гетьман Дорошенко” та “Останній сніп” знаходимо у “Книзі спостережень”
Євгена Маланюка [, c. ]
І вже без жодного тяжіння ідеологічних заборон, науково коректно розглядають
доробок низки тогочасних українських драматургів сучасні науковці. Інна
Чернова, наприклад, простежує еволюцію проблематики драматургії Людмили
Старицької-Черняхівської, з’ясовує особливості поетики її творів, визначаючи
синтез неоромантизму і неокласицизму як специфіку стильової парадигми цієї
драматургії []. Дослідниця наголошує, що пріоритетними у творчості
драматурга були історичні сюжети. Володимир Швець також об’єктом своєї уваги
обирає історичну драматургію Людмили Старицької-Черняхівської та доходить
висновку, що “письменниця збагачувала її проблематику, філософську
концептуальність, дбала про модернізацію драматичних форм, розмаїття художніх
інтерпретацій історичних реалій, динамізацію жанрово-стильових пошуків,
сюжетно-композиційних конструкцій, про вихід української драматургії на світові
обрії [, с. ]”. Оксана Олійник, можливо, дещо недооцінюючи, на наш погляд,
самодостатності творчого досвіду письменниці, все ж констатує органічність її
драматургії у тогочасний літературний контекст [, с. -]. Ця думка є
також суголосною міркуванням Тамари Гундорової і Наталії Шумило [, с.
-].
Окремо слід відзначити внесок у вивчення творчої спадщини Людмили
Старицької-Черняхівської письменника і літературознавця Юрія Хорунжого, чиїми
зусиллями надрукована частина літературного доробку письменниці. Загалом Юрій
Хорунжий відомий як найавторитетніший на сьогодні дослідник і пропагандист
життя і творчості, громадської діяльності родини Старицьких.
Відтак варто зазначити, що п’єси Людмили Старицької-Черняхівської як
історико-літературне явище заслуговують спеціального синтетичного дослідження,
що, максимально враховуючи світогляд письменниці, відобразить її оригінальну
драматургічну естетику в контексті вітчизняного письменства перших десятиліть
XX століття та водночас призведе до адекватного та глибшого розуміння
закономірностей розвитку тогочасної драми, адже темарій, драматичний конфлікт,
принципи характеротворення у п’єсах Людмили Старицької-Черняхівської
віддзеркалюють еволюцію національної драматургії. При цьому необхідно
враховувати поліфункціональність конфлікту (Степан Хороб), як засобу художнього
відображення реальності, вияву авторської специфіки, рушія драматичного твору,
засобу розкриття характерів п’єси [, с. ].
Потребою синтетичного аналізу доробку Людмили Старицької-Черняхівської у
контексті літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. та створення цілісної картини
розвитку тогочасної української драматургії кінця ХІХ – початку ХХ ст.,
невід’ємною складовою якої є п’єси письменниці, зумовлена актуальність
- Київ+380960830922