Право на судовий захист в порядку цивільного судочинства України

зміст
таких понять. Така позиція законодавця спричинила багато дискусій серед вчених,
думки яких в певних випадках носять взаємовиключний характер. Наведене вище
спонукає до питання відповідності формулювання причин звільнення і визнанням
законності чи незаконності судового рішення. На нашу думку, до відповідного
офіційного тлумачення таких термінів не можна ставити під сумнів те чи інше
формулювання причини звільнення.
Висновки до
розділу
На практиці право на судовий захист найбільш широко проявляється при зверненні
осіб у справах, що виникають з цивільних, сімейних та трудових відносин.
Кожній характерній групі відносин у справі відповідає своє матеріальне право,
яке безпосередньо їх встановлює та регулює. Для цивільних справ матеріальним
змістом в основному виступає Цивільний кодекс України, сімейних – Сімейний
кодекс України, трудових, відповідно Кодекс законів про працю України.
Велика кількість цивільних справ, з приводу яких особа звертається до суду
пов’язана з укладенням правочинів. При розгляді даної категорії справ суд
повинен в кожному випадку дослідити всі обставини, обов’язковою з яких є
додержання всіх істотних умов такого правочину.
Спори, що виникають із цивільних правовідносин можуть розглядатися в порядку
позовного (в яких є спір про право), наказного та окремого провадження (справи,
передбачені ЦПК).
Для усунення випадків об’єднання в позовному провадженні вимог, які належать до
різних видів провадження закріпити звернення до належного виду провадження як
додаткову умову для відкриття провадження у справі.
В судовій практиці зустрічаються випадки перешкоджання судом особі в здійсненні
свого права на судовий захист (наприклад, попередня перевірка відповідності
заяви чинному законодавству України певним працівником суду і вирішення
останнім питання прийняття чи не прийняття заяви канцелярією суду) або
неправильне застосування суддями норм ЦПК (наприклад, неврахування положень
статей - ЦПК України, що регулюють питання уточнення позовної заяви, заміни
неналежного відповідача, порядку залучення до участі у справі або вступу в
справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог). Зазначені випадки не
повинні мати місце при розгляді справ судом, оскільки суперечать завданням та
принципам цивільного судочинства.
В разі порушення норм цивільного судочинства особа повинна мати можливість на
будь-якій стадії провадження у справі звернутися до спеціально створеного
контрольного судового органу, наприклад – наглядової комісії суддів, який міг
би невідкладно дослідити такі обставини і прийняти одне з таких рішень: відводу
судді, усунення порушень чи визнання дій суду законними з обов’язковим
обґрунтуванням прийнятого рішення.
На основі практичних прикладів звертається увага на можливість вимог про
розірвання шлюбу і розподіл сумісно нажитого майна в одній позовній заяви і
вирішувати їх в рамках одного провадження.
При розгляді судами справ, що виникають з сімейних відносин необхідно
враховувати встановлену СК України певним чином альтернативну форму щодо
звернення до уповноважених органів у вирішенні таких відносин (статтею СК
встановлено три випадки припинення шлюбу внаслідок його розірвання з
зазначенням уповноваженого органу та обставин). Науковий інтерес також
представляють справи щодо встановлення режиму окремого проживання, який на
відміну від вищезазначених вимог вирішується виключно судами.
Складність представляє застосування передбаченого статтею ЦПК негайного
виконання рішення у справах про поновлення на роботі, стягнення заробітної
плати за час вимушеного прогулу. при ухваленні такого рішення суд за статтею
ЦПК України зобов’язаний допустити негайне виконання такого рішення в
частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.
Проте саме в частині такого негайного виконання і виникає проблематика такого
негайного виконання та неоднозначність його тлумачення науковцями,
правознавцями та фахівцями в галузі права, а також суддями при практичному
застосуванні норм цивільного законодавства.
Можна виокремити такі форми виконання судового рішення: ) самостійна, тобто
добровільне виконання боржником судового рішення без звернення до спеціально
уповноважених органів – державної виконавчої служби; ) спеціально
уповноважена, виконання боржником судового рішення при зверненні та проведенні
виконавчих дій спеціально уповноважених органів – державної виконавчої служби,
яку можна поділити на підгрупи:
а) добровільне виконання боржником зобов’язань після відкриття виконавчого
провадження у встановлений державним виконавцем строк;
б) примусове виконання, яке полягає в здійсненні державним виконавцем
примусових виконавчих дій (накладення арешту на рахунки, майно боржника,
тощо).
. При зверненні до суду за судовим захистом з приводу трудових спорів
необхідно суворо дотримуватися норм матеріального права (статті , КЗпП
України) щодо строків такого звернення, які застосовуються незалежно від заяви
сторін. В разі їх пропуску суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини
пропуску цих строків, а також обгрунтовано навести у рішенні мотиви, чому він
поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.
ВИСНОВКИ
Розвиваючи положення дослідників проблем цивільного процесу, пропонується
узагальнена теоретична концепція права на судовий захист. Вона орієнтована
сприяти не тільки усуненню проблемних і дискусійних питань у теорії цивільного
процесу, а й забезпечити надійні гарантії реалізації права на судовий захист.
Для цього автором пропонується усунути штучні перешкоди на шляху звернення
громадян до суду, які доволі часто проявляються на практиці при відмові у
прийнятті заяв, відкритті провадження у справі, задоволенні заявленого позову
тощо. Тому вказана концепція зводиться до того, що право на судовий захист має
сприйматися комплексно і визначати конкретні обов’язки у представників органів
суду, які б сприяли реалізації права на захист кожній особі. Сучасна ж доктрина
ЦПК визначає у першу чергу обов’язки осіб, які звертаються до суду, включаючи
вимоги до позовної заяви тощо. Але держава має не тільки декларативно
гарантувати особам право на судовий захист, а й забезпечувати його правовою
допомогою юридично необізнаним і малозабезпеченим особам, оскільки без такої
допомоги реальний захист є неможливим в силу складності цивільного
судочинства.
В контексті проведеного дослідження зроблено ряд висновків і пропозицій, які
мають сприяти удосконаленню законодавства, зменшенню звернень громадян України
до Європейського суду з прав людини тощо. Так автором зроблено висновок про
необхідність чіткого розмежування права на судовий захист та права на звернення
до суду за таким захистом, права на пред’явлення позову і про доцільність
переходу на гарантії судового захисту, а не формального звернення до суду, що
вже не задовольняє суспільні відносини.
Проведено дослідження третіх осіб у цивільному процесі, порядку їх вступу чи
залучення до участі у справі, процесуальних прав, на підставі якого встановлено
необхідність абсолютизації права на судовий захист щодо вказаної групи осіб, в
зв’язку з суперечливість норм ЦПК щодо останніх.
Аналіз ЦПК України та законодавства зарубіжних країн надав можливість
сформулювати висновок про необхідність зміни порядку розгляду справ у наказному
провадженні, приведення його у відповідність до вимог Конституції, Конвенції
про права людини та основоположні свободи, загальних положень ЦПК і ввести такі
стадії: ) прийняти заяву про видачу судового наказу; ) у визначений в ухвалі
суду час отримати від боржника письмові заперечення; ) дослідити заяву,
заперечення та надані заявником і боржником безспірні докази, здійснити їх
оцінку відповідно до статті ЦПК; ) видати судовий наказ або відмовити у
видачі судового наказу. Частину ст. ЦПК України викласти в такій
редакції: “Заява боржника про скасування судового наказу, подана в установлений
строк, розглядається судом з обов’язковим дослідженням усіх матеріалів, доданих
до неї, протягом п’яти днів з дня її надходження без судового розгляду і
виклику сторін. Після розгляду заяви про скасування судового наказу суд в разі
її обґрунтованості постановлює ухвалу про скасування судового наказу та
закриття провадження у справі і роз’яснює стягувачеві право на звернення за
судовим захистом в порядку позовного провадження або в разі не підтвердження
доказами обставин, викладених в заяві - ухвалу про відмову в прийнятті заяви
про видачу судового наказу та залишення в силі судового наказу”. Запропоновані
положення можуть бути використані для внесення змін до ЦПК України.
Наукові та практичні результати дисертаційного дослідження були оприлюднені і
не отримали зауважень з боку науковців та інших фахівців, тому можуть слугувати
підставою для подальших досліджень цієї проблематики.
СПИСОК