РОЗДІЛ II
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ ПРОЦЕС УТВЕРДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ОМБУДСМАНА У СВІТІ
2.1. Передумови та етапи становлення інституту омбудсмана в країнах
Західної Європи, Америки, Азії, Африки, Австралії
Для того, щоб краще розкрити сутність інституту омбудсмана необхідно хоча б коротко проаналізувати розвиток світового конституційно-правового процесу утвердження цього інституту, зумовленого еволюцією держав і суспільства від початку нової історії до сьогодення. У цьому розвитку можна виділити три основні етапи18. Перший етап був найбільш довготривалим і охоплює період з початку ХVIII століття до 30-х років ХХ століття; другий - період від закінчення Другої світової війни до кінця 80-х років ХХ століття; третій етап - сучасність.
Перший етап конституційно-правового процесу утвердження інституту омбудсмана - це період виникнення і становлення цього правозахисного інституту. Свою історію він починає у Швеції. Вважається, що попередником та історичною предтечею його появи був інститут Головного Сенешаля19, який існує у Швеції з ХVІ століття і головною функцією якого є здійснення від імені верховної влади короля нагляду за діяльністю і відправленням правосуддя в королівстві [293, p. 22; 466, c. 49, 55; 503, c. 147]. Однак контроль Сенешаля над правосуддям був далеко не абсолютним, оскільки його робота зводилась в основному до перевірки і нагляду за діяльністю органів юстиції з метою доповідати королю про хід судових справ і відправлення правосуддя, що здійснювалося від імені монарха. Право прямого впливу на судового чиновника, аж до його звинувачення в суді, було покладено з 1683 року на General Richz Schultz'a [602, c. 11].
У 1709 році після поразки під Полтавою король Швеції Карл XII залишив країну і проживав у Туреччині. Раніше могутня держава Швеція переживала важкий період: поразка в Північній війні призвела до значного зменшення кількості населення, зниження його добробуту. Загальні збитки від руйнування міст і сіл перевищували 900 тисяч талерів[149, c. 15]. У цей час у країні починаються масові народні заворушення і, щоб їх припинити, Карл ХІІ 26 жовтня 1713 року у замку Тимурташ20 видає Указ "Про канцлерство", згідно з яким у Швеції запроваджується посада Королівського омбудсмана (Hogste Ombudsmannen) [467, p. 12]. Йому доручався нагляд за діяльністю суддів, офіцерів і державних службовців з тим, щоб закони і статути в країні виконувалися, а службовці дотримувалися своїх обов'язків. З листопада 1719 року, згідно з доповненням до Указу "Про канцлерство", ця посада отримала назву канцлера юстиції. На першому етапі особливістю функціонування канцлера юстиції було те, що за підсумками своєї наглядової діяльності він міг не тільки надіслати доповідь на ім'я короля, а й розпочати кримінальне переслідування винних чиновників. Так в одній особі поєднувалися функції Сенешаля та General Richz Schultz'a - з компетенцією щодо нагляду за королівською адміністрацією та органами правосуддя.
У 60-х роках ХVIII ст. уряд "ковпаків" (прихильників графа Арвіда Горна) провів ще більші реформи в галузі державного управління на користь буржуазії, в результаті чого з 1766 по 1772 рр. парламент Швеції взяв у свої руки значні повноваження короля в тому числі і обрання канцлера юстиції, який в цей період призначався не тільки королем, але й представниками чотирьох станів, тобто парламентом країни [489, c. 9]. Таким чином, посада канцлера юстиції трансформувалася з інституту, що слугував перш за все інтересам короля, в інститут, що став на захист інтересів суспільства і до того ж наділеного достатньою самостійністю для ефективного здійснення своїх повноважень і належного захисту прав людини. Однак у 1772 р. король Густав ІІІ відновив королівські повноваження і прийнятим того року законом закріпив статус канцлера юстиції як посадової особи, що призначається королем [569, c. 37].
Основний період становлення інституту омбудсмана у Швеції пов'язується з 1809 роком, і його знову ж не можна відокремлювати від подальшого утвердження демократичних засад управління в передових країнах. Саме під впливом прогресивних політичних та правових доктрин, ідей рівності й соціальної цінності прав людини, в 1809 році у Швеції відбуваються конституційні реформи. Причиною ж послугувало те, що в 1809 р. російський корпус під командуванням генерала Буксгевдена висадився під Стокгольмом і в результаті цієї військової операції Фінляндію було приєднано до Росії. Це призвело до остаточної втрати авторитету королівської влади у Швеції і до повалення 13 березня 1809 року короля Густава ІV Адольфа, відомого своїм деспотизмом і постійними поразками у війнах із Норвегією, Данією та Фінляндією. Номінально главою тимчасового уряду країни погодився стати бездітний та нерішучий дядько Густава ІV Адольфа герцог Карл.
Водночас було прийнято рішення провести в країні конституційну реформу. Чинний у той час "Акт єднання і безпеки", що регламентував діяльність парламенту, значно обмежував права Риксдагу і по суті зберігав у країні абсолютну монархію. Тому скликаний того ж року Риксдаг вирішив знову ж таки взяти за приклад Францію і Британію та прийняти конституцію, яка б грунтувалася на демократичних засадах і закріпила принцип поділу влади, а також передбачила відповідний механізм стримувань і противаг між гілками влади. З цією метою було створено конституційний комітет риксдагу із 15 депутатів - представників усіх чотирьох станів - під головуванням барона Л.А. Маннергейма. Комітет виконав своє завдання за 14 днів [489, c. 10], і 6 червня 1809 року вже було прийнято Конституцію - "Документ про правління", згідно з якою, з метою запобігання узурпації влади в руках монарха й урівняння повноважень короля і парламенту, останньому надавалося право обирати спеціального парламентського омбудсмана, до обов'язків якого належали нагляд за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів судами й іншими органами публічної адміністрації та охорона прав підданих.
Слід підкреслити, що в