Розділ 2. Право на творчу діяльність як об'єкт цивільно-правової охорони
2.1. Цивільне право - основа охорони прав приватного характеру
Право на творчість підпадає під приватноправовий механізм охорони. Але її характер та спрямування визначає цивільне право як основа приватного права взагалі. Вельми цікавий підхід до цього висловлено С.Н. Приступою, який вважає, що "галузь цивільного права в аспекті її приватності може бути визначена як така, що юридично забезпечує рівність всіх суб'єктів майнових та особистих немайнових відносин, регулювання та охорону цих відносин, а також можливість відповідного впливу на них з метою забезпечення компенсаційних гарантій в разі їх порушення" [497, c.6]. Погоджуючись в дечому, ми все-таки хочемо відзначити, що методологічно значення цивільного права полягає дещо в іншому: - це правова атмосфера, своєрідна правова сфера, в межах якої людина може здійснити на основі своєї свободи належні їй права і правомірні інтереси. Вона може реалізувати ці права самостійно або за допомогою інших осіб. Цим і зумовлене значення цивільного права у механізмі охорони приватних прав і інтересів взагалі. Як зазначає Ч.Н. Азимов, втручання держави у приватноправові відносини можливе тільки за умови, що це передбачено законом або на підставі рішення суду [137, c.152]. Здебільшого, як правильно визначив Г.Ф. Шершеневич, цивільне право є сукупністю (системою - Р.Ш.) правових норм, що визначають приватні відносини окремих осіб у суспільстві [510, c.14]. Тому цивільне право повинно бути орієнтовано не на охорону відносин, а на охорону прав та законних інтересів суб'єктів цивільного права.
Відповідно, цивільним правом визначено як правове становище його суб'єктів, так і правовий режим об'єктів. Стосовно об'єктів цивільних правовідносин, то їх правовий режим зумовлений особливістю предмета цивільного права, видом правовідносин і конкретизується волевиявленням сторін. Це також стосується права на свободу творчості. Це право можна реалізувати самостійно або за допомогою (під керівництвом) інших осіб (наукового керівника). Але воно не може бути повністю передано іншим особам, як не може бути відступлено авторство. Право на творчість не належить юридичним особам. Відповідно їх правосуб'єктність є похідною від прав людини. Тому говорити апріорі, що всі суб'єкти цивільного права є рівними, навряд чи доцільно і правильно. Рівність фізичних і юридичних осіб у цивільному праві більш ніж проблематична. Юридичні особи як такі не мають природних прав, у тому числі й права на творчість. Їхні права є похідними або від людини або від держави. Інша справа, що на рівні окремих загальних інститутів цивільного права може бути паритетність прав та обов'язків їх суб'єктів. Але як тільки ці особи стають учасниками конкретних цивільних правовідносин їх правове становище визначається лише їм належними суб'єктивними правами і юридичними обов'язками. Так, у ліцензійному договорі ліцензіар і ліцензіат мають свої суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Тотожності правового становища суб'єктів цивільного права бути не може. Кожен суб'єкт має лише свої суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Вони виникають стосовно певного об'єкта на основі диспозиції норми права як ідеальні і індивідуалізуються через предмет реальних правовідносин. Суб'єкти права лише персоніфікують ці відносини і наділяють їх окремим правовим регулюванням на рівні мононорм права. На підставі цього й правова охорона може мати не загальний, а диференційований характер. Рівність правового становища суб'єктів цивільного права виявляється лише на стадії встановлення відносних правовідносин, де кожен з них може самостійно, виходячи із диспозитивності цивільного права, обирати вид та міру своєї юридично значущої поведінки. Виходячи з рівності, ці суб'єкти можуть узгоджувати зміст права та обов'язків з урахуванням інтересів кожного. Але після укладення правочину правове становище його суб'єктів зовсім різне, проте взаємокореспондоване. В тих випадках, коли правочин є одностороннім, особа, укладаючи його, вибирає можливе в майбутньому своє правове становище, яке, як правило, детально описане диспозицією норми права. Для двосторонніх правочинів правове становище його сторін визначається їхньою домовленістю та оформляється договором, якщо законом не встановлено інше.
На правове становище суб'єктів цивільного права впливає його предмет. Дискусія щодо предмета правового регулювання цивільного права точиться давно і концентрується стосовно сутності майнових відносин, включення до предмета цивільного права особистих немайнових відносин, а останнім часом - і відносин щодо реалізації належного особі права. Уникаючи, з огляду на мету нашого дослідження, першої і, безумовно, найважливішої групи відносин, ми зосередимо свою увагу на особистих немайнових відносинах та відносинах щодо реалізації права. Так, В.П. Грибанов вважав, що підставою включення особистих немайнових відносин, пов'язаних з майновими, до предмета цивільно-правового регулювання є саме те, що вони пов'язані з майновими, а особистих немайнових, не пов'язаних з майновими, лише тому, що вони наділені такими властивостями, які піддаються цивільно-правовій регламентації [227, c.21]. М.Д. Єгоров та О.А. Пушкін обстоюють їх включення до предмета цивільного права наявністю таких самих ознак, як і в майнових відносинах. При цьому якщо перший проводить це через взаємооціночний характер майново-вартісних та немайнових відносин [224, c.11], то другий вказує на ознаки цих відносин: юридичну рівність учасників, їх майнову відокремленість, автономність їхньої волі [229, сc.16-17]. В.А. Тархов вважає, що ці відносини взагалі складають самостійний предмет правового регулювання [244, c.60].
Віддаючи повагу заслузі попередників, все-таки хочемо зазначити, що ці позиції були висловлені в ту пору, коли говорити про майновий характер особистих немайнових відносин можна було з певною долею абстрагування, з поправками на відому деформацію цих відносин. Їх цивільно-правове регулю