РОЗДІЛ 2
НАЦІОНАЛЬНІ ЦІННОСТІ В ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО
УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ
БЕЗПЕКИ
2.1. Теоретичні аспекти та історичні особливості формування
національних цінностей України
Будь-яка організаційна система – це організація людей, створена для досягнення
певних цілей. Такі системи тісно пов’язані з середовищем, вони виростають з
нього, функціонують в ньому, а результати вказаного функціонування, в свою
чергу, змінюють середовище. Внаслідок розвитку цих систем відбувається
структуризація середовища шляхом внесення в нього порядку. На думку
В.А.Могилевського [100], порядок є стійкість певним чином зорієнтованих
елементів середовища. Він же пропонує наступну ієрархічну послідовність рівнів
порядку в організаційних системах: нижній рівень (моральний), який
структурується моральними категоріями, які є значимі для середовища, яке
розглядається (у загальному випадку – для суспільства); середній рівень
(юридичний), який структурується поняттями права; верхній рівень
(концептуальний), який вибудовує концепція, закладена у закони розвитку
середовища і яка фіксує цілі, ресурси та критерії розвитку.
Таким чином моральні категорії є фундаментальними, бо визначають менталітет
суспільства, його самоідентифікацію. В їх основі уявлення про добро і зло,
сукупність моральних заборон, концептуальне співвідношення між індивідуалізмом
і колективізмом. Останнє значною мірою визначає загальний обрис існуючих
соціальних інститутів. Юридичний рівень формує правовий простір і тим самим
вносить ще один елемент порядку в середовище. Правові норми законодавчо
закріплюють поняття добра та зла, створюють вузли сіті, у якій функціонують
системи й індивіди. Щодо концептуального рівня, то він встановлює
співвідношення загального та індивідуального у кінцевій меті в процесі її
досягнення, у тому числі й відношення власності.
Не важко побачити, що ступінь керованості середовищем зростає в міру просування
по рівням ієрархії знизу-вверх, бо якщо на моральному рівні виконання вимог
порядку є досить добровільним, то вже середній рівень накладає обмеження на
свободу дій. Щодо концептуального рівня, то він є організуючим для діяльності
як індивідуумів, так і систем. При цьому середовище (в загальному випадку –
суспільство) є деяка цілісність, якщо воно упорядковане за всіма рівнями і,
навпаки – недостатній розвиток будь-якого рівня, наявність суперечностей у
параметрах порядку (на рівні та між рівнями) порушує цілісність середовища
(суспільства), що в кінцевому рахунку призводить до виникнення суперечностей в
середовищі.
З огляду на сказане, можна стверджувати, що національні цінності у житті
суспільства виконують роль особливих ідеологічних основ, інтегруючих. З цього
приводу А.В.Малишев стверджує [312, с. 17]: “…обществам свойственны об’єктивные
параметры внутренней среды, верное соблюдение которых является доминантой
успешного их развития ” Тому є підстави стверджувати, що чіткі, відносно
стійкі, адекватні матеріальному та духовному потенціалу нації цінності є
головними життєвими орієнтирами на шляху прогресивного суспільного розвитку.
Реальне життя подає досить багато прикладів, які свідчать про світоглядну
невизначеність, розпорошеність і диференціацію українського суспільства, про
системну кризу суспільних цінностей (на Заході подібні кризи називають “кризою
ідентичності”). Як зазначає В.І.Спірідонов [313, с. 39-41], криза ідентичності
може бути вирішена тільки шляхом переоцінки колишніх норм.
Водночас в Законі України “Про основи національної безпеки України” відсутнє
визначення поняття “національні цінності” [128]. Більше того, у цьому Законі
національні цінності ототожнюються з національними інтересами. Чомусь такої
думки дотримуються і деякі українські вчені. Так, В.О.Шевченко та М.М.Іващенко
[314] під національним інтересом також пропонують розуміти систему цінностей,
що являє собою феномен суспільної свідомості.
Таким чином серед частини науковців та на законодавчому рівні має місце
ототожнення поняття “національні цінності” з поняттям ”національні інтереси”.
В даному випадку необхідно погодитися з тими дослідниками
[65;68;74;75;98;226;314], які стверджують, що в цілому національні цінності
мають бути відображені в предметній формі та набути рельєфних рис в результаті
їх екстраполяції на конкретно-історичні внутрішні та зовнішні умови, на
особливості формування та розвитку держави.
Так, постійне проживання на власній етнічній території й у відносно сприятливих
кліматичних умовах, які об’єктивно не давали підстав для агресивності,
жорстокості, експансії по відношенню до сусідніх націй і народностей, породили
досить м’який, миролюбивий, доброзичливий і відкритий характер української
нації. Але з іншого боку - необхідність постійної боротьби з агресорами та
завойовниками сформували та закріпили в українському національному характері й
самосвідомості унікальне поєднання рис кмітливого й наполегливого трудівника та
мужнього, відважного і винахідливого воїна (козака).
Структурні надбудови суспільства можуть змінюватися, але національні цінності,
як показав дисертант в одній із своїх робіт [358], повинні виконувати роль
домінанти у визначенні магістральних напрямків національного життя. В контексті
сказаного, заслуговує на увагу думка Р.Суні [315, c.14]: “В великом мифе,
который распространяется как главное объяснение распада Советского Союза,
говорится о том, что якобы, единые нации с собственным самосознанием появились
после десятилетий, если не столетий гнета и воспользовались предоставленной
Горбачевым возможностью осуществить свою естественную
- Київ+380960830922